-- Цього недостатньо. Всі на острові Сіте знають, що я бідую у напівзруйнованому замку. Це не місце для королеви-вдови Франції, -- сказав він, втупивши очі в куряву, яку здіймала на шляху піхота.
-- Решту залиште мені, -- відповіла я, не зводячи погляду від малесенької крапки, в яку перетворився Людовик. – Вірю, що Ви доб‘єтеся своєї мети, а я виконаю свою частину, до того ж з задоволенням.
-- А далі? Де я буду Вам корисним?
Я посміхнулася, Матьє де Монморансі було тридцять вісім років, такий самий вік, як у батька, коли його позбавили життя. Його енергійність дуже нагадувала мені батькову. Його інстинкт дивитися далі, ніж тільки в завтрашній день, також.
-- В Шампані, -- відповіла я, все вже було обдумано.
-- Чому Шампань, а не Аквітанія?
-- Бо я потребуватиму Вас в Шампані, а не в Аквітанії. – Звідти прийдуть темні доленосні хмари.
Він посміхнувся.
-- Ви справжня королева, -- сказав собі під ніс.
-- Чому Ви так кажете? – запитала я.
-- Бо королі завжди лаконічні й ніколи не діляться своїми думками.
37 Сірка
ЕЛЕОНОРА
Париж, 1138
Але повертаючись у теперішній час, Аделаїда була в центрі уваги. Це її неймовірно бентежило.
-- Ваша Величносте… -- відповіла вона пошепки й з опущеною головою.
-- Встаньте, мамо. Те, що стверджує мій васал – правда?
Аделаїда неохоче встала.
-- Він багато чого стверджує, сеньйоре. Що саме Ви маєте на увазі?
-- Що він може зробити Вас щасливою.
Вона мовчала, потерла руки, немов їй було холодно. Кудись зникла її уславлена стриманість. Вона мені подобалася, коли панувала над собою. Зараз це було не так.
-- Я виконаю Вашу волю, так само як виконувала волю попереднього короля Франції. Було б брехнею не признати, що він робив мене щасливою в ці непевні дні, коли з Пуатьє надходили погані новини. Але як каже приказка, що личить молодиці, старій бабі зась. Не знаю чи мені вистачить сил зносити плітки при дворі, королева-вдова вийшла заміж за красивого і значно молодшого чоловіка. І бідного, Ваша Величносте. Мабуть, недарма кажуть, не пара пану злидарка, ні злидарю пані.
-- Мамо, він не бідний, -- втрутилася я, перш ніж вона згадає всі приказки.
-- Від правди не втечеш, -- відповіла вона похнюпившись.
-- Тепер в нього три замки в Шампані, -- повідомила я. – Два ліса, кузня, два мости й млин. Так я віддячила за безпеку, в якій ми жили під час тих непевних днів. Цього буде достатньо, Ваша Величносте?
-- Ну, він точно багатший, ніж батько, коли зійшов на трон. Але це перетворилося в сімейну справу, Сюжере, Монморансі, залиште кімнату; мені потрібно поговорити наодинці з королевою-вдовою. Моя дружина, її донька, теж залишається.
Обидва чоловіка, такі несхожі, як жаба і гепард, мовчки вийшли з зали.
-- Мамо, Ви не надто боролися за нього. Невже Вас не тішить ця пропозиція? – поцікавився Людовик, коли ми залишилися самі.
-- Я не хочу образити Вас, Ваша Величносте.
-- Перестаньте це повторювати й подумайте трохи про себе, Вам зосталося небагато життя, воно у Вас одне і Ви його потратили намарно. З дитинства я бачив, як Ви страждаєте і мовчите з чоловіком, який не звертав на Вас жодної уваги.
-- Це неправда, -- захищалася вона. – Він зробив мені сім дітей, інколи навіть бив мене стільки ж, як своїх коханок.
-- Це не увага. І Матьє не з таких. Сьогодні я побачив впевненого в собі чоловіка, в якого від самого Вашого вигляду підгинаються коліна. Я хотів, щоб батько так відносився до Вас, але він не дав мені цієї радості.
-- Годі! – перервала його мати. – Не нагадуйте мені про нього, він вже похований в Сен-Дені. Я виконаю будь-який Ваш наказ, Ваша Величносте.
-- Мені не вдається викликати Вас на відвертість. Невже Вам так важко попросити щось прямо? – зітхнув він, говорячи майже до себе. – Елеоноро, допоможіть мені зійти з підвищення. Так неможливо розмовляти з матір‘ю.
Я встала з маленької, похилої табуретки й допомогла йому. Всі троє ми зупинилися перед каміном, втупивши погляди в полум‘я.
--Так краще. В теплі домашнього вогнища. Мамо, Ви завжди носите якийсь камінь, захований у складках Вашої сукні. Що за камінь Ви носите останнім часом?
Аделаїда стурбовано повернулася.
-- Будь-який, щоб покращити здоров‘я.
-- А саме?
-- Прозору яшму, від болю голови.
-- Покажіть.
-- Навіщо, якщо Ви не зможете побачити його, сину?
-- Покажіть.
Аделаїда неохоче пошукала у внутрішній кишені своєї блакитної сукні. В неї був здивований вираз обличчя, бо вона явно нічого не знайшла.