Права рука мого ворога, покійного Товстого короля, вирішила повіситися.
Того дня я вивчила цінний і жорстокий урок.
Так я навчилася, що на війні та в коханні не всі методи добрі. Так я вирішила, зігнувшись вдвоє від болю і жаху за дверима келії Сюжера, що не буду такою самою чи гіршою, як мої вороги, й що по дорозі моя душа не стане чорною.
38 Вигнання
ЕЛЕОНОРА
Сан-Дені, 1138
Я постукала кулаком в двері й не почувши жодної відповіді, взяла на себе сміливість зайти.
Я застала його, коли він боровся з вузлом петлі, що вже звисала з балки на стелі.
-- Здається я спіймала Вас на гарячому. Один з послушників зізнався мені, що підозрює ніби від Вас несе запахом вудженини. Зізнайтеся, любий абате, що в цій холодній та віддаленій келії Ви розвішуєте сушитися копчені ковбаски, це так?
Сюжер сів на зношений сінник і приречено зітхнув. Тоді стиснув губи, немов вирішуючи чи продовжувати цей спектакль. На щастя, він не опустив маску.
-- Моя молода королево, яку ганебну таємницю ми обоє тепер знаємо, -- відповів Сюжер, опустивши голову.
-- Ніхто не довідається про Ваші ковбаски. У Великий піст мені доводиться сповідатися двічі в день, бо мені бракує сили волі, щоб відмовитися від глазурованих фруктів. Чому Бог не був епікурейцем?
Принаймні я змусила його посміхнутися.
-- Я прийшла подякувати за те, що ввели мене у Королівську Раду, знаю – це Ви переконали короля і королеву-вдову. Як знак вдячності мого народу, я хочу зробити пожертвування Сен-Дені.
-- Прийму з радістю, доню. Хай Бог Вас благословить. Перед осінніми зливами потрібно накрити дах, щоб уникнути протікання…
-- Ви мене не зрозуміли. Я говорю про всі роботи, повний ремонт, про який Ви мріяли десятиліттями.
-- Скільки податків ми не вимагали від васалів, з королем Людовиком VI це було неможливим. Боюся, що сума, про яку йдеться – колосальна.
Я посміхнулася.
-- Думаєте, я не знаю?
Гадаю, він почав сприймати мене серйозно, бо потягнув за мотузку, яка впала поряд з ліжком, але він навіть не глянув на неї. Я зрозуміла, що він повністю про неї забув.
-- А взамін? – запитав обережно.
-- Я даю Вам термін: літо року господнього 1144.
-- Шість років?
-- Це можливо? Я хочу, щоб Ви були живі, щоб завдяки Вам і Вашим зусиллям ремонт було закінчено. Це праця Вашого життя, я не хочу ризикувати доходами своїх васалів заради якогось непевного замісника, що не кохає Сен-Дені так, як Ви.
-- Шість років? – повторив він, здавалося, я чула скрип шестерень в його голові.
Вони рухалися швидко, роблячи тільки йому зрозумілі обрахунки.
-- Ця нова пропозиція змусить мене залишити Раду і присвятити себе тільки ремонту. А інакше ніяк.
-- Саме тому дата така важлива. Бог дуже цінує терміни. Він сам визначив собі один тиждень, щоб створити світ, й з понеділка по суботу зробив усе, а в неділю відпочив. Я хочу пожертвувати таку суму за те, що Ви зробили для моїх васалів та їхніх дітей в Пуатьє. Я в боргу за Вашу вмілу риторику і політичний хист. І я знаю, що Ви щасливі тут, в Сен-Дені, оточені світлом і барвами. Доведіть до кінця справу Вашого життя, Сюжере.
-- Така спокуса… -- прошепотів він, дивлячись в стелю. І я вірю, що створила чудо, бо в його очах вже не було петлі, ані шиї, а тільки мозаїка і хори.
-- Це не спокуса, хіба не наш обов‘язок скористатись своїм даром? Бог поміщає в нас усіх різноманітні приховані таланти; справа нашого життя віднайти їх, а наш життєвий обов‘язок наполегливо їх використовувати, бо геній, що не використовує свій дар, залишається перспективною здібною дитиною або зневіреним дорослим. І кожного разу, коли я бачу, як Ви заходите в абатство і в сірий палац в Сіте, то читаю у Ваших очах зневіру.
-- Він такий брудний, такий гидкий… Йому бракує домашнього тепла, величі інших дворів.
Хоч раз ми в чомусь цілковито сходилися.
-- Залиште це на мене, приносити красу й мистецтво в королівство – справа королеви. Ви в домі Божому, я в палаці, король в Раді й на полі бою. -- Балаканина чоловіків така нудна, як набридає в кожній розмові підігрувати їм, тільки щоб відволікти від моєї мети. – Любий абате, будете від сьогодні моїм мудрим радником? Я невігласка в політиці й не знаю ниточок, якими керувати французькими баронами так, як Ви; можна мені навідуватися у Вашу келію, щоб давати добрі ради королю і Франції?
-- Ви розумна і вмієте слухати. Кращих якостей годі й шукати, -- погодився він.
-- Я забула згадати подробиці винагороди. Хочу зробити перше з багатьох пожертвувань Сен-Дені, якщо Ви твердо пообіцяєте взятися за реставрацію. Дві тисячі соль.