Я бачив овець з двома головами, кілька змійок і одну екзотичну черепаху, але ніколи птаха таких розмірів.
-- Це двоголовий орел з пророцтва друїда Мерліна, -- сказала Лія, перехопивши подих. – Невже ти не розумієш? Орел – це Аквітанія, і нею правитимуть дві голови, ти і я.
А орел байдуже забрав те, що залишалося від риби, розпростер крила і полетів.
“Залишилось вже тільки три чи чотири…” – подумав я. – “Що означає цей знак? Франція поглине нас, двох чи трьох аквітанців, що залишилися з тих, які колись давно розгромили Капетингів?”
Поряд зі мною, Лія, затамувавши подих, спостерігала, як орел зникав за жовтими і помаранчевими тополями. Вона приймала свої власні рішення. Настав час.
-- Тобі доведеться вийти заміж за аквітанського барона: те, що належить Аквітанії, повинно залишитися в Аквітанії, -- сказав я їй. – І вислухай мене. Відтепер ти мусиш одягатися як королева. Носи взуття, яке збільшує твій ріст, замов одяг з довгим шлейфом. Ширина теж важлива, збільш плечі, комір завжди піднятий, ти повинна випромінювати владу. Намагайся, щоб твоя постава була завжди зверхньою, використай багатства нашого роду на свою користь. Одягайся так, як не може одягатися жодна інша жінка. Ніколи не знімай герцогську корону, навіть перед фрейлінами, навіть коли спиш, чи коли тебе купають. Всі, завжди, близькі чи далекі, повинні пам‘ятати, що ти правиш Аквітанією. Підкреслюй кожну свою появу, щоб це було справжнє видовище. Щоб твоя свита була завжди чисельнішою, ніж у твоїх суперників, завжди оточуй себе шумом і музикою, нехай трубадури виступають перед тим, як ти з‘явишся і коли ти йдеш геть. Приголомшуй всі п‘ять їхніх почуттів. Барви суконь твоїх фрейлін повинні бути найяскравішими. Нехай кидають квіти до твоїх ніг, залишай за собою шлейф тривалих запахів. Використай достаток нашої землі, щоб височіти над іншими. Ніхто не повинен бачити твоєї слабості, бо вони не зглянуться над тобою. Випромінюй силу, світло і блиск, щоб вони більше ніколи не бачили німої дівчинки. Не дай, щоб в хроніках написали, що ти колись відмовлялася говорити. Вони не можуть приписати тобі жодної слабкої риси. Якщо хочеш завоювати аквітанців, ти повинна бути достойною наступницею батька і діда, ми тут звикли, що нами правлять жорстокі чоловіки. Будь жорстокішою за них. Твій батько розпускав чутки, що їсть за десятьох. Це була неправда, але на банкетах на честь збору винограду він наказував подавати собі таку кількість страв, що нагадував самого імператора Клавдія. Він створив легенду про те, що він гігант, бо це давало йому перевагу в бою. Твій дідо теж вигадав, що відкрив бордель в Ніорі й відвідав там усіх монашок-шльондр.
-- Знаю, і що він був першим клієнтом; цю чутку повторювали під час кожної вечері.
-- Це все вигадки, цього будинку розпусти ніколи не існувало, але він був розлючений на Церкву за те, що його відлучили й ця провокація дозволяла йому почуватися непокірним в очах Риму. Розумієш, що я хочу тобі показати? Твоя могутність не мусить бути справжньою, на початку вистачить добитися, щоб інші вважали тебе могутньою, це дасть тобі початкову перевагу. Завжди наступай, так ти будеш рухатися вперед. Якщо спробуєш захищатися, завжди будеш зосереджена на тому, щоб не втратити владу і території. Коли нападаєш, просуваєшся вперед, але якщо захищаєшся, відступаєш на два кроки.
-- Ти просиш, щоб я звільнила мантікору, -- сказала вона повільно, немов не вірячи в те, що почула. Скільки разів ми про це говорили, скільки розмов, що потрібно намагатися контролювати її.
-- Так, саме це я тебе прошу.
-- Ви з батьком все життя намагалися не допустити, щоб я випустила цю бестію. Не кажучи вже про матір і її жорстокі покарання. А тепер, коли я залишаюся сама… ти дозволяєш мені відпустити її на волю?
Мантікора, магічний звір, найгірша з химер. Після нападу мантікори залишалися тільки руїни й спустошення. В нашому палаці Елеонора і її лють завоювали собі це прізвисько.
-- Ти матимеш справу з гіршими звірами. Вона тобі знадобиться. Ніхто не стане поважати якусь дівчинку. Скористайся своєю перевагою: вони бачать тільки молоду жінку. Твоя душа стара і загартована в нещастях, ти вже набагато мудріша, ніж більшість твоїх васалів.
-- Це все… Це твоє прощання? Твої останні поради? Отже, ти вже вирішив, отже ти кидаєш Аквітанію і їдеш. Я завжди думала, що нас поховають разом в абатстві Фонтевро. Дядько і небога, мій коханий Рай.
-- Я їду в Святу Землю, -- повторив я, немов молитву, намагаючись самому усвідомити це. – Пошукаю твого батька і переконаю його, поверну назад, але якщо я не знайду його, якщо цього не трапиться, відтепер тобі доведеться взяти все під контроль.