— Якщо ви не знаєте, хто такий Робер Сюркуф, — категорично заявив Жозеф, — то вам важко збагнути, що таке Сейшели!
З його розповіді ми довідалися, що Робер Сюркуф був піратом, а Жозеф — його праправнук. Яких тільки страхіть тут не було: абордажні бої і розправа з невільниками, приборкання непокірних і кровопролиття через награбовані багатства — всього і не перелічиш! Та з почутого в пам’ять найбільше врізалось про Сюркуфа.
Хто він?
Сюркуф-молодший почав з тих прадавніх часів, коли загадковий Схід, його казкові багатства були ще невідомі в Європі. Відтоді, як Васко да Гама відкрив шлях до Індії, води ці буцімто не знали такого безстрашного зухвальця, диявола в образі людини, яким був Сюркуф. Якщо в оповіді опустити деякі деталі, лишається єдине — «немеркнучі» сторінки історії піратства в Індійському океані, які власною шпагою вписав його прапрадід Робер Сюркуф.
Вже на зорі мореплавства арабські однощоглові суденця-доу підходили до східного узбережжя Африки. Серед трофеїв — амбри, золота, коштовного каміння — були й невільники — «чорна слонова кістка», як їх пізніше назвали білі пришельці. Маври — мусульмани арабського походження — продавали рабів з Мозамбіку та інших африканських країн купцям Сходу, а ті в, свою чергу — європейцям. Індія з її скарбами перебувала за семи дверима недоступності. Торгували з нею тільки через арабських купців. Та прянощі Сходу, його казкові багатства дедалі більше лоскотали збуджену уяву купців Європи. Лихоманка спалахнула ще в XV столітті, з тих пір, як було знайдено морський путь в Індію. Спочатку португальські, згодом голландські та іспанські, а ще пізніше французькі та англійські купці, мов хижаки, налетіли на мирні країни Сходу. І перехрестя морських шляхів з Європи в Індію — Сейшельські острови — стали центром піратства. Купецькі кораблі, вантажені перлами й золотом, поспішали до берегів Європи.
Серед розкиданих в океані острівців на них очікували корсари, пірати.
Одним з цього племені вільних синів моря — та де там одним — першим серед перших! — був, за словами нашого співрозмовника, Робер Сюркуф.
Тринадцятилітнім підлітком Сюркуф залишив рідне містечко Сен-Мало і подався в мандри далеко від Франції. Це був час, коли піратство процвітало майже в усіх морях, особливо в Індійському океані. І молодий блукач став піратом. 1795 року Сюркуф на кораблі «Емілія» вперше вийшов у море під чорним прапором. Не перелічити суден, які він пограбував. Незліченні і його скарби! Сюркуф став казково багатою людиною, фатальним блукачем, якого ніщо не могло утримати на березі. Знехтувавши умовностями суспільства (Наполеон Бонапарт навіть пропонував йому командувати імператорським флотом, але той відмовився), Сюркуф знову залишив Францію, підняв чорний прапор і вийшов у відкрите море. Його жертвами стали купецькі бриги «Замболес» і «Пінгвін», у трюмах яких було багато золота й інших коштовностей. Так само зухвало пограбував він у Бенгальській затоці англійський двадцятишестигарматний крейсер. Пізніше на кораблі «Той, що повертається» Сюркуф почав нападати на всі судна, що йшли зі Сходу в Європу. На дні океану знаходили собі могилу і купецькі кораблі, і їхні екіпажі: на відміну від своїх попередників, арабських піратів, Сюркуф не брав полонених.
На початку минулого століття він став повновладним господарем Індійського океану. Про Сюркуфа — грозу морів — пишуть книги, композитор Планкет увічнив його, в опереті «Сюркуф». Ну, а скарби легендарного розбійника? Вони тут, на Сейшелах.
— Десь серед скелястих гір піратські схованки зберігають дзвінкі іспанські піастри, золоті дукати, луїдори, гінеї, коштовне каміння, золото — на сотні тисяч фунтів стерлінгїв, — самовдоволено закінчив нащадок Сюркуфа і до дна випив свій келех.
— О, ці імениті праправнуки — нащадки полінезійських вождів і єгипетських фараонів, родичі далай-лами і біблійського царя Соломона! — мовив Жигула. — На кожному острові, у кожній країні їх аж кишить. Щоб виканючити долар, вони ладні удати з себе хтозна-кого.
Жигула розповів, як на Гавайях він познайомився з онуком короля Камеамеха. Я не ставлю під сумнів його слова, бо й сам у Сінгапурі мав можливість бесідувати із «сином» мадам Вонг! — піратом наших днів, що діє в районі Філіппінських островів! І все ж, знаючи про численних самозванців — огидне породження огидного життя, я уважно вислухав праправнука грізного Сюркуфа. Але мав необережність зауважити: