1. Бюрократ — пускає паперового змія. 2. Негосподарник — удить рибу господарчим способом. 3. Розтратник і хуліган живуть вліті в окремому сонячному приміщенні на повному пансіоні. 4. П’яниця й прогульник незалежно від часу року посідає постійну і сталу позицію.
ПИСЬМЕНСТВО
«На ваші запитання, як писати, подаємо відповідь: писати треба просто, щоб було зрозуміло вашим читачам. Письменницькому письму не навчають, його навчаються самі письменники. Таких підручників, що по них можна зробитись письменником — немає, й ніколи не буде».
Відповіді редакції «Плужанки» Ч 3.
Так ось: як зробитись письменником?
Це — не критична розвідка й не підручник із письменства. Це просто кілька практичних порад молодим авторам, — як його зробитись справжнім письменником. Разом із ним це є й глибока аналіза самого письменства.
Найперше треба собі гаразд усвідомити, що таке письменник.
Це — молодий хлопець, але, власне, навіщо я вам це кажу — ви ж напевне його самі бачили на власні очі. Ну от. Письменник пише тільки на папері (чорнилом, або олівцем) і то неодмінно з одного боку аркушу й одержує за це гонорар. Може писати, розуміється, й стара людина, і це зовсім не означає, що вона здитинюється. Аби тільки чорнилом, з одного боку і гонорар.
Усе, що одрізняється від цього (навіть, коли написати з обох боків аркушу), не є. письменство, і ті люди, що пишуть, не є письменники.
Підручника, щоб вивчив на письменника, нема. Немає й шкіл таких, щоб згодом видавали посвідку: «Цим свідчиться, що Грицько Шило є дійсно письменник і може писати вірші, оповідання, драми й романи, що підписом і печаткою...» то-що.
Питаєте, — чому немає таких шкіл? Дуже просто: школа, що вивчала б на письменника зайняла б напевне на Україні всі ВУЗ’и. До неї стояли-б завсіди черги, не вистарчило-б паперу на анкети, приймальні комісії падали-б ізнесилені перед тичбами охочих. Ні, відкрити таку школу — це значило-б віддати майбутніх агрономів, інженерів і музик на поталу «квітонькам», «залізо-бетонним скелям» і «космичним оркестрам»!
То-ж через це саме ніяк не можна казати, приміром, так:
— Запряжіть, тату, коні та одвезіть на станцію: поїду, мабуть, у город учитись на Тичину.
Отже, вивчитись на Шевченка, Тичину, Хвильового за допомогою підручника не можна. За те є вихід: зовсім не треба, молодий письменнику, ніяких підручників, щоб писати під Тичину, Хвильового то-що. Цього навчаються самі письменники в процесі своєї роботи.
Найважливіше для письменника, — гонорар. Він не тільки надає молодому письменникові гонору, а й дає йому кращого ґатунку цигарки, американізує черевики то-що. Це річ дуже поважна, і за неї дбає кожний справжній письменник, бо письменник, що не одержує гонорару, то все одно, що Польща без кресів, або буржуазія без угодовців.* То-ж затямте собі: письменник повинен писати ясно, щоб зрозуміли читачі. Хочете ви, скажім, змалювати схід сонця, то ви так і пишіть: «Дивлюсь, аж це, гульк! — Сонце викотилось із-за обрію, наче діжка»... Тут як самі бачите, і образ хороший, і одразу видно, що в автора світогляд широкий. Автор подає надії...
Треба писати просто. Коли вам кортить подати зоряне небо, ви не турбуйтесь, що ніч темна й нічого не видно (критики тут усе одно побачать у вас чиїсь впливи, базу й хиби), а ви пишіть:
«Ніч була темна, як криниця в куркуля Підопригори, і тільки зіроньки, наче робфаківки, посміхались мені наївно й бадьоро». Це одразу позначить, що автор натрапив на свій стиль, кохається в етнографії й знає побут.
Трохи важче молодому письменникові з сюжетом. Треба, щоб він був цікавий і динамічний. Найбільшу динаміку може виявити п’яний піп — без нього не обійтися доброму оповіданню, як п’єсам старого театру без гопака. Це — велика проблема художнього «прийому», і розвязувати її береться багато письменників, — чому не спробувати й вам?
Треба бути — сучасним. Щоб уникнути збочень — з одного боку до неокласиків, а з другого — до футуризму, — найкраще візьміть календаря, подивіться число сьогоднішнього дня, а тоді вже сідайте писати.
Писати можна про все, що є й чого немає. Ніколи тільки, молодий письменнику, не пишіть про своїх родичів та знайомих, а то може бути так:
— Що-ж ти, стерво, га?! Я тобі, як людині, казав, а ти...
І коли ваш живий герой поставить, бува, питання «ребром», знайте, друже, — його критики не витримають жодні авторові ребра. Критика буде ґрунтовна й з певним виразним підходом! Коли вам бракує надхнення, візьміть на п’ять хвилин із організації свою анкету, перечитайте добре, щоб, бува, не помилитись, а тоді вже гатіть: