Мені дуже імпонував такий погляд на Христа, хоч було й дивно, що ці речі говорить церковний діяч. Я відверто сказав йому! про це. Він ласкаво засміявся і відповів:
— Не лише світ, а й християнські церкви проходять період ембріогенезу. Те, що ми знаємо — муки зародження, розвитку плоду, а згодом і Народження в Новий Світ. З тієї точки зору Гітлер та Сталін, як персоніфікації Князя Землі, Сатани, гартують душі для «Народження в дусі», як заповідав Христос.
Я здивувався такому всеосяжному погляду на історію Світу. «Тоді можна виправдати й Голгофу», — вирвалося у мене.
— А навіщо ЇЇ виправдовувати? — гостро запитав ксьондз. — Голгофа зруйнувала деспотію Сатани, відкрила Браму до Царства Небесного…
— Тоді — чим гірше тим краще? — іронічно запитав я.
— Чим гірше — тим краще, — згодився отець Болеслав.
Я довго міркував над його парадоксальними твердженнями, зрештою збагнувши велику правду такого підходу до космоісторії Всесвіту.
Не знаю вже, з якого приводу, але одного разу я попросив його помолитися за мене і… запитати Господа про мою долю: чи вдасться мені звільнитися, повернутися додому і зробити щось добре для людей?
Отець Болеслав обняв мене, лагідно сказавши:
— Я помолюсь за тебе, але не відаю, чи Господь відповість щось на твоє запитання…
Наступного ранку він зустрів мене радісно, схвильовано і… трохи збентежено.
— Я молився за тебе, — просто сказав він. — І Господь відповів мені. Ти повернешся додому, обнімеш матінку, рідних, багато зробиш для рідного народу, для людства… «Доля його — це він сам, — сказав Господь. — Хіба Отець закликає Сина вернутися до Нього? Бажання Сина йти є і Поклик, і Прихід». І ще сказав Господь, що на тобі Апостольський Знак…
— А що це означає? — здивувався я. — Хіба нині можуть бути Апостоли? Тим більше, що я вихований в атеїстичній школі…
— Це все пусте, — усміхнувся священик. — Путі Господні несповідимі. Прислухайся до голосу серця. Серце знає, хто ти, звідки й куди. А щодо Апостольства… Минуле, сучасне й грядуще — це все Єдиний Шлях. Дух живе у всіх віках. Ти вже міг нести цю місію. А ким був — сам розкриєш, коли настане пора…
— Хіба людина живе багато разів? — вражено спитав я. — Ви вірите в ідею перевтілення?
— Церква осудила цю ідею, — серйозно відповів священик. — Але багато мудрих отців церкви вірили в реінкарнацію, та й сам Господь в Новому Завіті неодноразово мовить про реальність багатьох життів. Тому, — загадково усміхнувся отець Болеслав, — ти цілком міг бути Апостолом, або Папою Римським… або ієрархом якоїсь церкви. Коротше, кимсь таким, на кому є Апостольський Знак…
Я так і не збагнув — жартує священик чи серйозно каже такі речі, але та бесіда лягла в найтаємничіші глибини серця і… почала розгортати сторінки психогенетичної книги мого єства…
Незабаром ми розлучилися, мене відправили в невеликий будівельний табір. Бригада, куди я входив, мурувала різні споруди — стайні, свинарники, бараки, житлові будинки. Оскільки я не мав будівельного фаху, то працював чорноробом: носив дошки, цеглу, місив розчин, вирівнював цвяхи. Спали ми майже на голих нарах: сіно в матрацах потрухло, дошки впиналися в худе тіло, натираючи мозолі.
Щоденне життя було рутинне, нецікаве. В'язні, втомлюючись смертельно на роботі, не цікавилися ні книгами, ні глибокодумними бесідами.
Моїм сусідом по нарах був красивий, сивіючий циган. На волі його зробили головою циганського колгоспу. Проте терпіння у цього неспокійного етносу вистачило менше, ніж на рік, вони запрягли колгоспних коней, повантажили сім'ї та добро і — хто куди. Решту грошей взяв собі голова і теж поїхав світ за очі. Його спіймали десь у Молдавії і засудили по статті «контрреволюційний саботаж» на двадцять п'ять років ув'язнення. Проте циган не сумував, був оптимістом і запевняв мене, що незабаром прийде воля для всіх. Звідки? — цікавився я. Він не міг сказати, але карти Таро, які циган розкладав, неодмінно вказували на волю для багатьох. І «великі зміни», додавав колишній голова романського колгоспу.
Навесні п'ятдесят третього року, в перших числах березня, мені приснився яскравий, тривожний сон. Я зустрівся зі Сталіним. Вождь сидів у кріслі-качалці, цмолив традиційну люльку і, пускаючи вгору хмарки диму, похитувався.