Учитель особливо любив у зоряні ночі бесідувати з Марією. В сяйві далеких світів його очі теж здавалися темно-синіми зорями, і дівчина не могла одірватися від них, і жадібно розпитувала улюбленого наставника про життя в Едемі, про братів з інших світів, про можливість мандрів до таємничих сфер, про польоти між розмаїтими Оселями Духу…
— Кожна зірка — Оселя Розуму, — натхненно промовляв Учитель. — Збагніть, яке всеосяжне Царство пропонує вам Батько. Як мені сумно за людей, що вони, мов безпритульна отара — не відають пастуха, не знають, де їхня полонина. Разом з тим, не їхня вина в тому. Господар Світу — безжальний тиран. Він не відає пощади. Тому вийти можна з темниці лише власною волею і могутньою силою.
…Минуло три роки. Ніби три дні.
І ось настала грізна пора. Весь світ знає про трагедію, про Голгофу, про Таємну вечерю.
А насправді, ніхто не відає правди. Можливо дещо знають лише вороги Христа.
Перед Пасхою, яку ми мали відзначати в Єрусалимі, Єшуа часто говорив про свою грядущу смерть, про воскресіння, про потребу монолітності учнів, «Те, що маєте здійснити, друзі мої, — казав він, — важливіше за все, що донині діялося в Ойкумені».
— Скажи нам прямо, — наполягав Симон-Петро.
— І скажи, хто ким буде, коли ти проголосиш Царство, — сварилися Іван, Яків та Юда з Каріота.
— Пусте вас цікавить, — зітхав Учитель. — Кожен стане тим, ким він уже є. Жаба буде жабою, орел орлом, гадюка гадюкою, якщо навіть їх проголосити царями або воєводами. О душі непросвітлені! Допоки товкти вам одне й те саме! Приготуйте серця свої для Небесного Царства!
Настав вечір. Прощальний вечір. Знав про це лише Юда з Каріота і, напевне, Учитель.
Було послано кількох учнів, поміж ними і Юду (бо він носив скарбницю при собі), щоб приготувати світлицю для вечері та купити все необхідне. Лише я пізніше дізнався, що у вино й хліб Юда домішав сильнодіючої отрути, що її дістав у членів синедріону. Ту диявольську рідину приготували юдейські мудреці, посвячені у чорну магію. Хто ковтав бодай краплю отрути, той втрачав духовні сили і не міг захистити себе. Уже перший ковток вина відкрив Учителеві страхітливий задум зрадника та його вельможних господарів. Єшуа зрозумів усе. Тому й сказав: «Той, хто отримав хліб від мене, підняв руку на мене. Іди, поспішай довершити справу».
Юда зрозумів, що його зрада відкрита, і вийшов геть. Учні знемагали від сну, їх хилило донизу, але Учитель суворо попросив їх трохи початувати. Він з'єднував свою руку з рукою кожного з одинадцяти, розрізував, змішував об'єднану кров з вином і випивав побратимську чашу любові з кожним учнем.
— Тепер ви маєте мене в собі, а я маю кожного з вас в собі. Тепер ми — Єдине Серце і Дух. Хто прийме кров мою і плоть мою в своє життя — той житиме вічно і подарує вічне життя друзям своїм, дітям своїм, народові своєму і всій Ойкумені.
Учні посоловілими очима дивилися на Учителя і, напевне, нічого не розуміли. Він тяжко зітхнув і сказав:
— Поки що тайна ця закрита від вас. Пізніше — збагнете. Дух
Святий відкриє вам те, що я мовлю нині. Вийдемо надвір, початуємо разом, бо наближається зрада, і мені належить витримати
страшний іспит. Моліть Бога, щоб це сталося, бо це — доля землі…
Учні почали виходити під зоряне небо. Мене Учитель затримав і сказав:
— Андрію, тобі належить негайно рушити до Галілеї…
— Покинути тебе?
— Слухай, що кажу. Бо може бути пізно. Ти прямуй до Назарету, забирай матір мою і очікуй з нею там, де вона звелить. Там друзі з Царської Скіфії приготували корабель. На ньому ви попливете до того краю, де я був народжений Небом. Всі учні, окрім Юди з Каріота, теж мають зібратися там. Я з'явлюся вам і скажу все, що належить вам знати…
— Але ж тебе можуть убити!
— Це станеться, Андрію! Я знав це давно. Та ви не вірили. Хто ж покаже марність смерті, якщо не Син Того, Хто володіє Вічним Життям? Чи ти хочеш, щоб люди сказали: він шарлатан?!
— О ні!
— Тоді поспішай, Андрію! Ми ще побачимося. І не розлучимося ніколи, бо віднині — я в тобі!
Він обняв мене. Востаннє я відчув його теплу живу плоть, яка горіла, пульсувала, тріпотіла незримим багаттям.
І я покинув оселю, де вчинилася страхітлива зрада, де сім'я Сина Божого було подаровано людям Ойкумени, де ревнивий і злобний бог Ізраїлю на віки вічні втратив можливість ввійти в Братерство Творящих Духів Безмежжя, як рівний поміж рівними…
…Я застав Маріам-Марусю в страшній тривозі. Хотів щось їй сказати, та вона зробила знак: не треба!
— Я все знаю, — прошепотіла мати. — Він нині помер…