Христос, пройшовши по Землі, збагнув тяжку долю її жителів. Він волів одним ударом зруйнувати сатанинську в'язницю і прокласти міст до Вільного Світу. Проте досвід тілесності показав йому, що полон гніздиться у тяжкому сні розуму, в неуцтві людей, у чуттєвому рабстві. Учитель збагнув, що його Заповіт миттю стане основою для нової релігії, тому й попередив — не вірити тим, хто вказує, що «Христос тут або там». Потік псевдохристиянства, що так хутко був запущений лжеапостолами в духовне поле земних жителів, деформував Благу Вість, перекрутив її, поглинув навалою нахабних проповідників та апологетів.
Рішення Сина Божого було на диво просте і абсолютне: подарувати людям свій геном, прилучити жителів Землі до Божественного Життя. ЄВХАРИСТІЯ буквально й означає — ЖИТТЯ ХРИСТА. Не символічне прийняття причастя — вина та хліба, а реальне введення запліднюючої живої частки Батька Небесного в організм антропосфери. Період вагітності Матері-Землі тривав довго: майже два тисячоліття! Проте що означають ці тяжкі роки кривавої земної історії, коли мова йде про визволення прадавніх безсмертних титанів-людей із задушливого місячного та сонячного полону.
Браття мої, Діти Христа!
Не поспішайте обурюватися та критикувати. Спробуйте збагнути. Досвід віків уже показав, що рішення долі Планети й Людини в умовах відомого нам строю речей та законів вивченої природи — відсутнє.
Навпаки: кожний наступний крок — усе глибше падіння в апокаліптичну яму псевдобуття, а пізніше — небуття. Це те, що Христос назвав «пітьмою зовнішньою».
Формула «пітьма зовнішня» пояснює феномен Місяця й Сонця. Коли відбулося падіння Первісного Уранічного Буття, і невмирущі Титани були заражені космічними вірусами зовнішнього чуття та зовнішнього думання, внутрішня духочутливість та внутрішня мудрість згасли, цілісне буття розпалося, сукупне чуття стало Місяцем, сукупний розум — Сонцем. Давні волхви та мудреці знали тайну нашого падіння, тому й залишили спогади про «творення» Світу з Космічної Людини — Пуруші, Іміра, Озіріса.
Людина так здрібніла порівняно зі своєю колишньою потугою, що вона практично не здатна осягнути визволення. Вона віддає перевагу пристосуванню до умов тюремності, шукаючи можливостей псевдобуття за рахунок залишкової енергії, консервованої в корисних копалинах, в тканині флори або в динаміці стихій.
Творячи техноеволюцію, ми незабаром можемо повністю опинитися за межею, звідки шляху нема до Першосвіту, до Джерела Життя.
Відкриваючи Тайну Христа, я вказую такий шлях. Пуста церковна віра себе вичерпала і дискредитувала. Вернутися до Отчого Дому неможливо ні молитвами, ні покаяннями, ні сварками міжконфесійними, ні нагромадженням арсеналів агресії, ні знищенням цих арсеналів. Мораль і етика теж не допоможуть. Знання гусінню законів аеродинаміки не допоможе їй стати крилатою істотою — метеликом. У гусені повинен бути й розвинутися геном метелика.
За велінням Христа вісім учнів, три учениці та Мати Сина Божого передали Дарунок Вічного Життя сонцепоклонним племенам, які населяли чарівний край між Дніпром і Дунаєм.
Тяжким був шлях. Ми звідали бурі, напади морських розбійників, спеку і холод, нестатки їжі та води. Проте допомога лицарів хортицьких — царських скіфів — та віра в Учителя, який не покидав нас ні вдень ні вночі, здолали всі перешкоди, і ми дісталися острова Хора-Сонця. Там довелося зимувати. Ми повідомили мудрецям-характерникам Рішення Христа, оповіли про трагедію на Голгофі. Перед тим, як попливти далі Славутою на північ, апостоли випили побратимську чашу з лицарями, передавши зерно безсмертя воям тієї землі, де з'явився Син Зоряної Безмірності.
Навесні, коли могутні води Славути зірвали з грудей своїх крижаний панцир, сталося непередбачене: Іван — Син Грому з братом своїм вирішили залишити нас і повернутися до Малої Азії. Прощальна розмова відбулася під зоряним небом, наодинці. Тяжко зітхаючи, ніби тамуючи хвилювання й сумніви, наймолодший апостол сказав:
— Андрію, я довго вагався, думав… Мені незрозуміле твоє рішення…
— Це не моє рішення, Іване.
— Ти наказуєш, ти ведеш — отже, твоє.
— Але ж ти чув, що сказав Учитель? Він звелів мені передати вам свою волю…