Гласність і демократизація, як засоби «штучного дихання» для потопаючого етносу, ніяк не можуть спрацювати в умовах кільцевої оборони переродженців і яничарів. Національний дух розчиняється в псевдоінтернаціональній метушні сучасності, вичерпуючи себе для чужих замірів та цілей. Древні традиції творчості та історичної спільноти забуті або девальвовані. Періодичні спектаклі по телебаченню, радіо чи на сценах не воскресять основного — єдиної народної самосвідомості!
Отже, альтернатива така: або Україна деградує і щезне як унікальний національний творчий дух, або знайде для себе нове втілення.
Таким новим втіленням для національного самовідтворення є омріяна подвижниками з правіку космічна іпостась народу — Українська Духовна Республіка, яка має вивести свій народ на простори безсмертного духовного життя і яка кличе всі братерські народи йти цим шляхом, щоб створити Зоряне Братерство Націй Планети.
Цією Хартією ми воліємо закласти підвалини, основи для Буття Святої, Духовної України, для пошуку вільних, небувалих ще форм творчого вияву, в яких міг би втілитися полум'яний Дух Еволюції.
а) НАЦІЯ
Духовна Україна є братерством творчих душ, котрі об'єднуються віднині й довіку священною спілкою Любові й Радості для ствердження принципово нового ступеня Еволюції.
В основу духовного кореня і творчого прояву Українська Духовна Республіка кладе зерна всіх культурних надбань історичної України. Найсвященніші з них — мова, фольклор, здобутки літераторів, митців, будівників, педагогів, мудреців, заповіти мужності й любові, співстраждання й свободи, залишені нам героями Січі Запорізької та невмирущим Кобзарем, генієм Каменяра, Лесі, Сковороди та цілого легіону відомих і невідомих подвижників.
Духовна Україна — не статистичне об'єднання людей певного етнічного кореня, а незримий духовний організм, для діяльності якого достатньо двох душ — чоловіка й жінки. Участь у житті Духовної Республіки визначається не деклараціями, не клятвами, не членством в штучних організаціях, не запевненнями у вірності, а життєвим подвигом і духовною дією на благо Вітчизни та братерських народів.
Критерії буття Святої України:
Земля, що її обнімає історико-географічна Україна — це лоно, де формувався дух Нації. Проте для невичерпного саморозкриття необхідно переступити обмеження лона. Тому буття Духовної України природно переростає масштаби земної України, щоб мати змогу вийти на всесвітній простір діяння. Лише такий імператив Космічної Ери дасть можливість кожному народові осягнути астральну, зоряну динаміку дальшої еволюції.
Яке ставлення Духовної України до державної форми національного буття?
Нині дебатуються різні думки з приводу цього питання. Чи є держава сучасного типу неодмінною ознакою суверенності, до чого всі ми прагнемо? А може, навпаки? Може, ми самі одягли бюрократично-структурний хомут державності, замість того, щоб відтворити інші форми співжиття — природного, розкутого, радісного? Адже держави всіх епох і народів достатньо вже показали свою личину жорстокості, нещадності, примусу і безглуздої примітивної функціональності.
Традиційні держави, якими б прапорами та геральдичними знаками вони не прикривалися, є втіленням порочних, демонічних сил незгармонізованої ноосфери. Модифікувати їх — марна річ! Є лише один шлях до всебічного звільнення духовних еволюційних сил — громада, община, спілка, братство. Синонімів багато, проте суть одна: любовне об'єднання індивідуальностей і народів.
Духовна Україна мріє про Всесвітню Громаду, проте шлях до неї пролягає через ієрархічну структуру менших громад. Громади сільські, універсальні, які стали б природною лабораторією духовної самореконструкції народу, громади робітничі, мистецькі релігійні, наукові, об'єднання громад — обласні, крайові. Національні Громади України, Росії, Литви, Грузії, Франції, Німеччини Англії, Італії тощо. Всесвітня Спілка Національних Громад, як ступінь до Космічного, Зоряного Братерства мислячих істот.
Хтось заперечить: неможливо перейти до формування громадського життя в умовах світового протистояння — ідеологічного чи державного, економічного чи політичного.
Перший реальний крок — створення Духовних Республік в середовищі існуючих держав чи автономій. Такі зусилля дадуть поштовх до консолідації іманентних культурних потенцій, почнуть виховувати громадську думку в необхідності та неминучості Епохи Духовних Республік та Світової Громади народів.