О. Б.:
Ясна річ. Якраз тут у нас із руйнаторами основний вододіл. Ми збираємося для творення, вони — для руйнації. Але є таке народне прислів'я: «Ворог на тебе каменем, а ти на нього хлібом — побачимо, чия візьме!» Я був вражений, коли почув це прислів'я… Ясна річ, йдеться не про те, щоб кидатися хлібом; хліб — це принцип творення, бо щоб сотворити хліб, треба посіяти зерно, і його виростити, і скосити, і змолоти, і з піснями випекти.
Репліка:
Ми вже сказали, що Людина майбутнього — це Вогняна Людина. І я думаю, ми обов'язково повинні взяти у Новий Світ вічне прагнення до пізнання Світу.
О. Б.:
Безумовно! Пізнання має бути як вістря стріли: безсумнівно і безжально скидати всі покори, не давати обростати черепашками. Спасибі вам.
Репліка:
Я вважаю, що ми повинні крізь усі незгоди пронести вогонь, що його запалив Христос у нашому серці, і тим вогнем запалити душі людей, які зневірилися, щоб вони знов змогли повірити у Добро.
О. Б.:
Абсолютно правильно, ми про це якраз і говорили. Він запалив вогонь у наших душах, а нам треба розкочегарити його так, щоб ми горіли ним завжди! Щоб своєю поведінкою, своїм статусом піднімали довколишніх.
Василь Литвин:
Дозвольте й мені вставити словечко?
Ми тут зібралися на Святвечір, і думаю, ми прийшли до того казкового каменя, на якому написано: наліво підеш, направо підеш… Дійсно, це велика складність: самим, покладаючись на власну гідність, на власну совість, на власну любов, відшукати саме той напрямок…
Мене часто питають: чого ти працюєш, чому виступаєш з Олесем Бердником? Яка в нього сила? А сила в тому, що він говорить: «Люди, прокиньтесь! Єсть безліч доріг до Сонця, тільки повірте в це. Кожен повинен сам перш за все захотіти нестерпно стати Людиною». Тільки за власним покликом душі можна відчути цей шлях. Тому-то маємо власний розум, і повіримо, що найбільше чудо — це та мить, яка зараз у нас перед очима, те, що відбувається ось зараз. Ми творці цієї миті, ми її насичуємо своїми бажаннями, своїми думками, ми вже засіваємо завтрашній день.
О. Б.:
Спасибі!
Товариство, я хочу вам сказати ось що: ті проблеми, про які ми з вами говорили, тісно пов'язані з проблемою часу. Якщо ми пізнаємо таємницю часу, тобто зможемо мандрувати в минуле і в майбутнє, цим вирішиться дуже багато проблем пошуку, сталкінгу. Ми сьогодні ніби на перехресті історичних подій: ви бачите, яка йде потужна ментальна ріка! І, дай боже, щоб ця ріка стала прозорою і принесла нас до Океану любові.
Запитання:
Чому про колапс нічого не говориться в «Агні-Йозі» та у Блаватської?
О. Б.:
Говориться, і дуже багато. Річ у тім, що чорна діра — це астрономічний аспект колапсу. А є важливіший аспект: колапс — це ІНФЕРНО. Перечитайте уважно «Божественну комедію» Данте: там є навіть зображення схеми чорної діри. Тільки Данте її малював у концептуальному баченні Середньовіччя. Якщо ви уважно проглянете історичні традиції, ви побачите, що ідея інферно є в різних народів, навіть міфи розповідають про Тартар, замкнуту багатомірність, світову в'язницю…
Репліка:
Я узяв би в Новий Світ Вічне Народження і Преображення. Залишати усе пізнане, відкриваючи у ньому Вогонь, і йти у таємницю Нового Буття.
О. Б.:
Цілком правильно. Треба взяти все хороше, що ми здобули на своєму шляху, преобразити його Вогнем і з нього будувати Новий Світ.
Запитання:
Що означає бути байдужим, Байдою? Чи не про таку байдужість говориться у Раджніша? Чи можна бути байдужим до своїх рідних, свого роду, до України? Може, у зв'язку з цим Христос казав: ходімо зі Мною, а батька твого поховають інші?
О. Б.:
Етимологія — вельми цікава наука. Для нас слово «байдужий» означає того, хто охолов до світу. А раніше це слово означало «спокійний». Але люди живуть суєтою і не люблять тих, хто розуміє абсурд суєтності. А людина «байдужа», яка оволоділа ступенем Будди, вже абстрагована від абсурду.
Наступне запитання: чи можна бути байдужим до своїх рідних, свого роду, до України? Навпаки! Людина, яка осягла цей ступінь, вже не метушиться, але повністю кладе своє життя на олтар Вітчизни.
«Може, у зв'язку з цим Христос казав: ходімо зі Мною, а батька твого поховають інші»? Він сказав трохи інакше: «Залиште мертвим хоронити мертвих». В даному разі Він говорив не про тіло, а про мертві ідеї. Ці слова Христа треба розуміти не в банальному, не в буденному значенні; йшлося про те, що тяжко тому увійти в Царство Боже, хто прив'язаний до мертвих речей.