Зустріч шоста
Співає Василь Литвин:
Олесь Бердник:
Добрий вечір!
Сьогодні шоста зустріч Школи Астросталкерів. Ми багато говорили про загальні речі, а сьогодні ми спробуємо викристалізувати проблему Часу. Точніше, кілька проблем: проблема миті, проблема тривалості і проблема Вічності.
Спершу я розкажу вам про одну свою зустріч, яка відбулася в горах Тянь-Шаню років тридцять тому. Я поставив намет високо в горах. І одного разу приїхав до мене на коні чоловік. Ми розговорились, і вийшло так, що ми почали говорити про потойбічне життя, про смерть, і я йому виклав концепцію того, що людина живе не тільки тут, що вона і далі житиме, що вона понесе з собою певні зерна, знову відродиться… Він слухав, слухав, потім нахмурився і запитує мене: «А якщо людина, наприклад, убила когось, так це з нею й залишається? Вона не може цього позбутися?» Я кажу: з нею все йде. І він тоді зірвався на рівні ноги і говорить: «Тоді я не хочу безсмертя! Краще повна пітьма — і кінець!» І пішов геть… і вже не повертався.
Мене вразила така реакція. Але пізніше я зрозумів, що у ній був глибокий смисл. Людина відчула, що вона не зможе впоратися з тим, що колись відбулося в її житті. Очевидно, той чоловік убив людину. І ця подія не відпускає його, і він не знає, як із нею розрахуватися. Погляд церкви — «покаяння» — його, очевидно, не задовольняв. Я йому намагався роз'яснити, що енергію злочину можна перевершити зворотною енергією добра. Його й це не задовольнило…
Але вже тепер, замислившись над категоріями Часу, я дійшов висновку: події, що з нами відбуваються, треба вимірювати не тривалістю Часу. Я поясню вам, що мається на увазі…
Ми вимірюємо своє життя від народження до так званої смерті. Ми вважаємо, що всі події, які з нами трапилися, — це сукупність того, що становить нашу Карму, причинність, з якої потім і вимальовується бадилинка нового дерева, нового життя. Насправді ряд втаємничених Учень стверджують, що секрет — у миті. Тут-от якраз присутні вчені, які працюють над проблемою Часу, і вони можуть підтвердити, що наука підійшла до розуміння квантів Часу. Квант — це поняття наукове, а ми говоримо «мить». Саме мить невимірна, а тому — еквівалентна Вічності. Бо якщо ми будемо мати в сукупності мільярди років, все одно це не буде Вічність, це буде «дуже довго», «дурна безкінечність», як казав Гегель. А насправді Вічність саме у Миті.
Згадайте розбійника, розіп'ятого на хресті. Все його життя — це злочини, вбивства, які заслуговують смертної кари. Карма його і повела на хрест. Але він вибрав мить, неповторну мить, коли відчув, побачив, що поряд — Провідник у принципово новий Світ, у Вічність. Він перекреслив ціле життя. Він його спопелив. Він вибрав один квант.
Тепер розумієте, у чому суть такого кванта? Квант — це зерно нашого життя. Одну мить ми можемо вибрати із нашого життя — і на ній будувати своє нове життя… Для того, щоб побудувати наше життя на новому полі, щоб провести досконалий сталкінг у принципово новий світ, потрібно вибрати те зерно свого життя, яке не соромно буде посадити. І зовсім уже не має значення, що робити з рештою.
Наприклад, колись ви зустріли людину — жінку чи чоловіка, — яка могла б стати прекрасним супутником. Ви з тією людиною могли створити Новий Світ, а щось вам завадило, і ви цю мить упустили… Як говорить Учитель в «Пісні Надземній»: «Вісник біля Воріт, дарунок Життя вісник має. Але злих псів стримайте і прийміть цей Дар». Якщо злих псів Карми не втримати, ми упускаємо цю неповторну мить. Але ми можемо й повернутися до неї у вирішальний час нашого розп'яття. Через розп'яття проходить кожен із нас, коли мучиться, переживає, знемагає від самотності, від недуг, від непорозуміння. І коли вже Людина попереду не бачить нічого, окрім пустелі, — виникає потреба розшукати у кишенях свого так званого «минулого» оте зернятко, оту неповторну мить, квант Вічності, з яким можна йти за межу тривіального життя.