Необхідно прийняти в серце біль і підлість сучасності, щоб пройти крізь вогонь очищення й спрямувати себе до Радісного Преображення.
Та чи багато тих, хто зможе збагнути таємницю Преображення, що так просто відкривається всім зрячим у трансформації повзучої гусені в крилату психею-метелика?
МІРАЖ РЕЛІГІЇ більш витончений. Він виростає з віри в духовну Ієрархію Всесвіту, у наявність за всією фантасмагорією Буття Батьків — Творців Сущого.
Усі релігійні моделі використовують інтуїтивне відчуття людською душею своєї Єдиносутності з Коренем Буття, свого Космічного Синівства. Та замість того, щоб природно розвивати це відчуття в почуття Всеєдинства й Всеродства, жерці релігій створили могутній апарат церковної адміністрації, що зацікавлений уже не в духовному розкритті людини, а в її самоприниженні.
Син Бога і Спадкоємець Космічних Скарбів стає нікчемним грішником, «блудним сином», що упродовж тисячоліть повзає в мороці земного лабіринту, очікуючи якогось «Страшного Суду», копійованого з жорстоких трибуналів середньовіччя.
Передчуття радісної Зустрічі з Батьком та Матір'ю Буття трансформується в страх перед Небесним Судією, а отже, деградує внутрішній Божий Світ Душі, припиняється ріст, розвиток, розкриття Духовного Космосу.
Людина починає шукати виходу із зачарованого кола: зовнішній світ — смерть, жах, самотність; у сфері духу — караючий суддя! Поміж цими жорнами душа перемелюється і від болю кидається від полюсу до полюсу: або стає рабом земних диктаторів, або рабом лжебогів, що одне й те ж.
У релігій теж є свій «історизм» або ідея своєрідного прогресу. Очевидно, ця ідея — відгомін древнього знання космоісторії. Спочатку — блаженний стан Людини, потім — падіння і всі жахи буття поза Богом, потім — спокутуюча Жертва Христа і грядуще воскресіння праведних в іншому світі.
Так, все логічно. Але логічно з нашої, земної точки зору — з точки зору жорстоких людей, позбавлених співстраждання. Ми творимо богів «за нашою подобою», навіть не сміючи допустити, що Найвища Сутність — Єдність і радість Буття. Чи можуть від неї йти руйнівні чи нищівні імпульси?
Згадаємо Великого Вчителя Нового Заповіту. Ось де Син Людський, осяяний Світлом Батька Сущого! Дух, що прагне до Преображення, Дух Великої Жертви, Дух, що підносить кожну людину, бо Він нерушимо утвердив, що «Царство Бога внутрі нас». А де Царство — там і Цар. Отже, Бог у нас. Ми його Діти. Ми — фундатори Всесвіту, ми продовжувачі Його Творчої Дії. Ось яке покликання Людини!
Як далеко ми відійшли від Нового Заповіту! Як багато часу й можливостей втратили. Міраж обманних релігій має бути розвіяний, щоби Людина могла вернутися до судженого Всебуття…
Атеїзм — інший полюс тієї ж помилки. Поклонятися зовнішньому богу чи розвінчувати його — це одне й те ж. І апологети, й супротивники утверджують Володаря Світу Цього: теїзм та атеїзм — його права й ліва руки. У цьому ключі треба розглядати всі окультні доктрини, всі містичні таємні товариства, всі «одкровення», всі феномени-обіцянки небувалої могутності та нових можливостей. Всі можливості знаходяться в Людині, і Божественний Птах всередині тільки й чекає, щоб розірвати шкаралупу Земного Яйця і злетіти в Небо Свободи.
Саме до цього кличе Сума Любові.
МІРАЖ НАУКИ ще більш витончений. Відкинувши ілюзії «потойбічного світу, раю, небесного царства», людина попрямувала до зовнішньої ілюзії, створивши аналітичну науку. Вона увірувала в те, що, руйнуючи Ціле, розпинаючи, ріжучи і класифікуючи частини, можна збагнути Ціле, оволодіти ним.
Що за безглузда помилка! І яка злобна впертість!
Чим заслужила фізична людина — двонога істота з ряду приматів — щоб увесь Всесвіт упав до її ніг? Що несе вона Природі навзамін того, що вона постійно бере? А брати без віддачі — це космічний злочин.
Наука не замислюється над цим. Апологети «точної науки» крушать все навколо — атомні структури, живі клітини, лізуть у психіку і гени, в минуле й майбутнє, прагнуть до далеких світів, щоб і там ствердити свої честолюбство й зверхність.
Що вони намагаються знайти в мікросвіті? Ті ж битви й конфлікти, що й на Землі?
Що вони шукають в далеких світах? Про що хочуть говорити з іншими розумами, якщо не можуть домовитися з такими ж, як і самі вони?
Справді, про що говорити із Зоряними Братами? Що розказати їм про нашу Землю? Чим похвалитися? Безкінечними війнами? Отруєнням Планети? Тим, що озброїли хижих політиків комічною зброєю загального руйнування?