Раніше таким гніздом формування мужніх, прагнучих до небувалого, таємничих душ був інститут характерництва, який викохував Байд (ми вже говорили, що Байда — це еквівалент східного Будди). І тепер ми маємо відтворити такий інститут на новому етапі з новим рівнем розуміння, з притягненням усіх знань, що їх нагромадило Людство у сфері космічній, у сфері інформатики і т. д. Ми маємо оволодіти плином часу і зуміти переселитися в інші потоки часу — суб'єктивні, об'єктивні; тобто ми знову повинні повернутися до «золотої епохи».
У Новому Завіті якраз про це і говориться: подолайте смертю смерть! Бо перейти в інший вимір, інакше зорієнтувати свою свідомість можна лише тоді, коли ти переступиш оцей бар'єр, якого всі страхаються, не розуміючи, що за ним — цілий океан грандіозних романтичних можливостей для кожної душі. Але нас настільки закріпачили жорстокою орієнтацією точки збирання, що навіть коли ми не проти того, щоб вийти в свободу, ми трактуємо її інакше, аніж вона є насправді. Насправді свобода для Людини — це свобода бути САМОДЕМІУРГОМ, свобода на будь-яку пригоду, свобода стати воістину Сином Божим, СИНОМ БЕЗКІНЕЧНОСТІ.
Час, у якому ми живемо, сформував нас таким чином, що ми відчуваємо себе щільними тілами. Але ця щільність, тілесність, проти якої воювали і святі, і аскети, і йоги, становить колосальну небезпеку для Субстанції. Світова Субстанція, «Anima Mundi», Душа Світу, як її називають мудреці, — це світоносна матерія, яка дозволяє нам зачинати нові світи саме за принципом любові. Але для цього ми повинні знати, як з нею працювати. Результат нашого теперішнього творення — довколишній світ з його падінням, з його обвалом політичним, соціальним, економічним, екологічним — це є наслідок того, що ми прийняли світ як купу матеріальних речей, феноменальних предметів. Насправді ж ми глибинно живемо у світі ноуменів, у світі несказанних речей. І основне завдання, яке стоїть перед Зоряними Першопрохідцями — вернутися знову до свого ноуменального стану, до стану вільних Зоряних ПТАХІВ.
Згадайте «Одкровення Святого Іоанна»: «Побачив він у колі Сонця Жону, яка мала в лоні і кричала від мук і болю пологів».
Жона — то є «Anima Mundi», Душа Світу, Сонце — світовий потік, в якому Батько Небесний «велить світити і злим, і добрим», щоб усім дати рівні шанси на творення, на діяння, на буття. Але перед Нею стає Червоний Дракон і хоче пожерти її Дитя.
Багато людей намагаються це трактувати так: Червоний Дракон — це Радянська імперія або щось подібне. Це наївно! Ніколи Апостоли не писали б таких дурниць, тим більше передбачити появу саме червоної імперії не так просто.
Червоний Дракон — це є кожен із нас, це є наше тіло, наповнене кров'ю. Наша кров, наша тілесність, наша жадоба до споживання й завоювань — це і є Червоний Дракон. А Дитя, яке він намагається пожерти, — це маленький Христос, якого вічно породжує для нас Душа Світу. Кожного разу, коли ми народжуємось у цей світ, вона знову з'являється в колі Сонця, дарує нам Дитя, а ми його знову пожираємо. І знову тоді даються Жоні крила великого Орла, щоб Вона летіла в Пустелю. Якщо Світова Субстанція (Мати Світу) бачить, що людина не здатна викохати маленького Христа, Нову Людину, Вона відлітає від нас у так звану «Пустелю», що за етимологією древніх означало — у «Свободу».
І Мати Світу відлітає у Свободу, і для кожного з нас Вона знову зберігає оце Дитя, щоб знову нам Його вручити, коли наша душа повернеться сюди. І знову Дракон оточує Дитя своїми покровами… Це повторюється без кінця. І коли нагромаджується енергія падіння, енергія ненависті у сотнях, тисячах, у мільйонах людей, тоді киплять війни. Останні дві світові війни були саме пароксизмом страшної злоби, що нагромадилася у психосфері Людства, оскільки вона не може розсіятися, бо немає того русла, через яке вона могла б вільно, спокійно трансформуватись.
Ось де основне завдання кожної мудрої душі. Треба плекати в собі оцю Дитинку, щоб замінити нею Червоного Дракона. Але найголовніше завдання — створювати постійно відлітаючий Зоряний Ключ для Великої Космічної Битви, для повернення до Вітця Небесного. Це фрази із церковної термінології, але вони абсолютно науково достовірні. Батько Небесний — це Всесвіт, який ми ніколи не пізнаємо. Його неможливо пізнати. В цьому полягає сам принцип вічного пізнання.
У зв'язку з цим згадується біблейська історія. У Ноя були сини Сим, Хам і Яфет. Ной виростив виноград, зробив вина, випив чарчину і в такому стані оголився та й ліг у шатрі спати. Хам зайшов і посміявся над батьком. Двоє ж старших синів задки, не повертаючись, щоб не побачити батька, зайшли в шатро і накрили його покривалом. Коли Ной дізнався про це, то прокляв Хама і благословив Сима і Яфета.