Пробігають роки. Пролітають віки.
— Піднімайте вітрила! — лунають кличі.
Та даремно готують похід вояки,
Іржавіють у піхвах двосічні мечі.
Поривається в даль, ніби птах, корабель,
Та даремні зусилля, бо сто якорів
Не пускають його від затишних осель
В таємничі краї, на роздолля вітрів.
І радіють боги, і дзвенять ланцюги,
І титани заснули в страшній глибині,
А тому, хто дрімає, нащо вороги?
Сам собі він мурує темницю у сні!
І любов, і добро, і свобода — слова,
Із яких якорі нам кувала пітьма.
Хіба хоче імен сила Духу жива?
Хто вона, і нащо — буря знає сама!
Хати ветхі змете урагану рука,
Якщо навіть вони мають ім'я святе,
А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,
Бо віднині вже він сам у себе росте,
Бо усі кораблі, і дороги, й мости,
І пісенного поклику огненний дзвін,
І казкові краї, й зореносні світи,
І походи до них — то все він, лише ВІН!..
Олесь Бердник:
Добрий вечір!
«А того, хто проснувсь, вже ніщо не зляка, бо віднині вже він сам у себе росте…» Це древній Заповіт Будди. Це древній Заповіт Христа і всіх Великих Учителів. Доки ми перебуваємо уві сні, світ буде темницею. Як тільки ми пробуджуємося, ми вже шукаємо дорогу до визволення.
Сьогодні я повторю, і для тих, хто був весь час, і для тих, хто прийшов вперше, основні тези нашої ідеї зоряного сталкінгу, пошуку виходу із світового інферно.
У Середньовіччі наші предки зображували світ у вигляді багатьох кругів. Це, власне, і були кола Дантового пекла. Люди вважали, що це десь під землею, у палаючому центрі Землі. Насправді так зване «пекло» — це наше буття, наша ноосфера, наша вічна внутрішня, духовна мука.
У природі немає того, що ми називаємо «муками», того, що називають «темними силами». Природа цього не знає! Вона сама є Дух Життя. А всі перепади сил, «світлих» і «темних», — все це породжено вже в ноосфері Людства, в духосфері.
Недавно в пресі пройшло цікаве повідомлення західних астрофізиків. Учені, здійснивши практичні дослідження неба, довколишнього простору, з допомогою теоретичних розрахунків отримали дивовижні факти. Виявляється, усі зорі і галактики, вся та речовина, яку ми досліджуємо, складає лише один відсоток справжньої маси. Разом з тим, дослідження гравіометрів та інших апаратів показують, що ми знаходимося під впливом вражаючої гравітаційної маси. Уявіть собі: дев'яносто дев'ять відсотків гравітаційної маси, місцезнаходження якої не можна відслідкувати! Таке враження, що вона ніби звідусіль нас оточує. Сам Всесвіт дає оцей дивовижний феномен.
Тобто, теоретичний висновок підтверджує те, що ми казали вже в першу нашу зустріч: ми знаходимося в надрах грандіозного пекла, величезної капсули. Всесвіт, який ми бачимо нібито як безкінечний, насправді є міхуром. Ми можемо називати такі цифри, як десятки мільярдів світлових років чи парсеків, — це не має значення! Для Всесвіту не має значення, чи то маленька елементарна частка, чи то мільярди світлових років. Це ми самі, суб'єктивним сприйняттям сконструювали для себе такий світ. А суть цього колапсу в тому, що це наша замкнутість, наше внутрішнє пекло.
Різні народи зображували його по-різному. Хто читав Карлоса Кастанеду, той пам'ятає змальований магами образ «Орла», грандіозної зловісної сутності, яка одночасно і породжує з допомогою еманацій все буття, і поглинає нашу свідомість. Кожна людина після смерті випромінюється до його дзьоба, і «Орел» поглинає нашу свідомість.
На Сході малюють грандіозну Мандалу (Мандала — це символічне зображення світобудови), яка перебуває в обіймах Мари. Темна потвора вгризається у світ і випиває з нього енергію. Праслов'яни теж мали концепцію Чорнобога, який експлуатує видимий світ.
Тепер маємо чисто наукову концепцію, про яку ми вже говорили. Це сколапсований світ, так звана «Чорна Діра», в середині якої ми перебуваємо. Раніше, ще років десять тому, вважалося, що ми наближаємося до Чорної Діри і що ми поступово падаємо у цю пащу по грандіозній спіралі. Але останні дослідження показують, що ми, очевидно, десь перейшли цю межу і потрапили в полон до Чорної Діри. Тобто, останні наукові відкриття підтверджують усі «містичні» уявлення про те, що ми в полоні у так званого «Князя пітьми». Буквально.
Тоді нам стане ясно, для чого приходив Будда, а потім Христос. Який сенс був у тому, щоб вони прийшли? Саме тому, що ми потрапили в таку надзвичайну ситуацію. І не тільки ми, люди Землі. Очевидно, в полоні грандіозного інферно дуже багато світів. Я вам спробую змалювати картину, яку в символічних образах залишили нам древні мудреці. Людина в цій концепції виявляється грандіозним виконавцем волі Цілості або волі Бога. Хто вивчав астрофізику, той знає, що світло, потрапляючи в Чорну діру, не може вийти з її полону. А не маючи змоги вийти, змушене діяти тут, насичуючи Колапс, оцей грандіозний світовий міхур. Світло створює ефект своєрідної світлоносної бомби.