Почалося з того, що мало хто з російських мушкетерів виявився придатним для стрільби. До поручика фон Дорна через несправність зброї та відсутність куль з порохом солдати стріляти не вміли зовсім. Коли, здихавшись капітана Овсійка й сяк-так налагодивши мушкети, Корнеліус уперше повів роту на стрільбище, вийшло кепсько. Перед тим як натискати на спускову скобу, мушкетери хрестились і мружили очі, а двоє (сам же й недодивився) забули в стволі шомполи, через що одному вибило око, другому відірвало пальці. Щоправда, за каліцтво поручику нічого не було, в московитському війську це справа звичайна, та довелося навчати стрільби кожного солдата поодинці. Зате вже тепер — хоч в армію до принца Конде, червоніти за таку роту не доведеться.
Мішені фон Дорн звелів устромити в землю біля глухої стіни занедбаного лабазу: сто жердин у руку товщиною — нібито як турецькі яничари.
За командою «Рота, до палби становис!» солдати забігали, вишикувалися чотирма шеренгами, кожний на своєму місці. У першій шерензі кращі стрільці, за ними, в потилицю, заряджальники.
Верховий боярин під'їхав ближче, став біля арапа. Тепер можна було розгледіти й лице: різкі сухі риси, ніс із горбинкою, а брови при сивій бороді чорні. З усього видно, вельми поважна людина.
Корнеліус глянув скоса на вельможу. Кланятися, lomati schapku чи ні? За військовим статутом на навчаннях необов'язково. Ну, якщо необов'язково — так і нічого.
Одвернувся, махнув тростиною:
— Пали!
Чим гарне було фондорінське шикування — ніяких наказів од командира більше не вимагалося. Стрільба велася не залпами, а вільно, коли хто ліпше прицілиться. Пальнув, а ззаду вже новий споряджений мушкет подають, і так без перерви. За хвилину мушкетер із першої шеренги до чотирьох пострілів робить — та не наосліп, як заведено в усіх арміях, а з користю і смислом.
Красуючись перед боярином і рештою глядачів, Корнеліус сів на барабан, закинув ногу на ногу і навіть люльку закурив. Гуркіт, дим, од жердин тріски летять, а командир знай собі позіхає — мовляв, мені тут і робити нічого.
Трьох хвилин не минуло, а від сотні мішеней незайманими десятків півтора лишилося. Були яничари, та всі полягли.
Корнеліус дмухнув у глиняний свисток, чутний навіть крізь стрілянину. Мушкетери відразу рушниці до ноги.
— Багінет! — крикнув фон Дорн.
Солдати ввіткнули в дула довгі багнети.
— Атака, марш-марш!
І тут уже Корнеліус недокурену люльку відклав, шпагу з піхов вихопив і вперед.
— Ура-а-а!
Вмить рота змела останніх безсловесних турків к розтакій матері.
Коли фон Дорн знову вишикував розпалених, із чорними від порохового диму обличчями солдатів, хтось іззаду торкнув його за плече.
Недавній арап, лицем іще чорніший мушкетерів, сказав по-російськи (Корнеліус спершу чистоті мови позаздрив, а вже потім дійшов змісту):
— Поди-ка. Шляпу поправь и иди. Ближний государев боярин Матфеев с тобой говорить желает.
Фон Дорн тростину впустив, заходився капелюха вирівнювати. Так от що це за вельможа! Найперший російський міністр, певно, що й канцлер, найголовніший царський радник, конетабль усіх московських армій Артамон Сергійович Матфеєв!
Коли б знаття — неодмінно поклонився б, шия не переломилась би. 1 на барабані розв'язно, нога на ногу, розсиджуватися б не слід було, та ще з люлькою.
Крокуючи, як на параді, наблизився до великої людини, витягcя тятивою, капелюха з пір'ям зірвав. Витріщився знизу вгору ревно, як належить. За московитським артикулом називатися й доповідати начальству не годиться. Запитають, хто такий — тоді й відповідай.
— Добре командуєш, капітане, — сказав канцлер, дивлячись на фон Дорна холодними блакитними очима. — Ніколи такої спритності не бачив. Ти хто? Якого полку?
— Хрестьяна Лібенавіна полку третьої мушкетерської роти поручик Корнійко Фондорн! — гаркнув Корнеліус без запинки й майже без акценту.
— Німчин? — запитав боярин і зразу, не очікуючи відповіді, задав іще декілька запитань, так що стало видно — людина розуму гострого, нетерплячого. — Скільки років, як до Росії виїхав? Чи із «старих німців»? Де ротний капітан? Чому на барабані сидів, коли рота стріляла?
Фон Дорн почав рапортувати по порядку, намагаючись робити поменше помилок.
— Точно так, німець. Виїхав тому півроку. (У боярина здивовано здригнулися брови.) Каштан Творогов недужий. А на барабані сидіф навмисно. Буцім турецький куля командир убиф, — а це нічого, бою не завада. Якщо так палити, рота відмінно може й зовсім без командир.