Так і розташувалися: вона на ліжку, він на столі. Погасили світло. Ніколас побажав господині добраніч, відповіді не діждався, деякий час було тихо.
Потім Алтин Мамаєва хмикнула:
— Ніколас Фандорін. Ну й ім'ячко! Тебе як друзі називають? Нік?
— Ні, давні друзі називають мене Ніф-Ніф. Це, коли знаєте, такий персонаж із…
— Знаю, — перебила вона. — В Росії теж книжки читають. Побільше, ніж у вас в Англії… Ні, я тебе Ніф-Ніфом називати не буду, на порося ти не схожий. Ти схожий на їжачка в тумані.
— Чому? — здивувався Ніколас. — Тобто, чому в тумані, зрозуміло. Але чому їжачок? Хіба я колючий?
— Називати тебе Миколою язик не повернеться, — задумливо продовжила вона, пропустивши запитання повз вуха — все-таки з вихованням у Алтин Мамаєвої не все було гаразд. — Який із тебе Микола… Ніколас — це щось із Діккенса. Буду звати тебе Ніка, о'кей? І перестань мені «викати», це тепер не в моді. Ти мене ще по батькові називай: Алтин Фархатівна.
— Так ви… тобто ти — татарка? — здогадався Ніколас.
Тепер пояснилися гострі вилиці та деяка мигдалеподібність очей.
— Це в мене батько був злим татарином, — похмуро відповіла вона. — Ощасливив ім'ячком. А за національністю я москвичка.
— Він справді був злим?
Фандорін уявив собі нещасне, безпритульне радянське дитинство: батько-алкоголік, комуналка, піонертабір. Тоді зрозуміло, чого бідолашна дівчина не навчилася всміхатись.
— Ні, неправда. Він був розумним. Хотів, щоб я не соромилася бути татаркою й загартовувала характер. От я і загартовувала… Гадаєш, легко бути Алтин Мамаєвою в бескудниківській школі? Поки маленька й дурна була, соромилася свого імені. Хотіла, щоб називали Аллою. Та через це тільки гірше дражнили. Золотухою. Якось я здуру похвасталась, що по-татарськи «алтин» — золото, а в мене до того ж і прищики були, — пояснила вона. — Ще Копійкою називали і Чвертькопійкою — це вже через зріст.
Жваве уявлення магістра вмить намалювало чорнявеньку дівчинку в синьому шкільному костюмчику та в піонерському галстуку — некрасиву, відлюдкувату, найменшу в класі.
— Гаразд, — незадоволено буркнула Алтин. — Автобіографію я тобі якось потім розповім. Якщо доживеш.
Ця жорстока ремарка повернула Фандоріна із сентиментального настрою до реальності. Він заворушився, зазітхав. Подумав: лежу на столі, мов покійник. А завтра, можливо, лежатиму на столі в морзі, вже ні про що не турбуючись. «А я, быть может, я в гробницы сойду таинственную сень».
Ні, якщо вже переходити на вірші, то ліпше хай буде лімерик…
Склавши хвацького п'ятивірша, він недбало поцікавився:
— А що ми робитимемо завтра? Ідеї є?
— Є, — відповів із темряви дзвінкий голос. — Я Каеспешника твого пару разів клацнула. З'їжджу до редакції, віддрукую фотки. Потім навідаюся до одного знайомого на Петровку, покажу. Може, щось і проясниться.
Тут думки магістра історії набули самоїдського напрямку. Ганебний контраст — маленька жінка великого калібру і здоровенний чоловік малого калібру (чорт би побрав лихомовство професора Крісбі). Як люблять говорити в телерекламі, відчуйте різницю: Ніколас на сантиметр не доріс до двох метрів, а наполегливе дівчисько на сантиметр переросло півтора метра. Метраж тут значення не має, істотними є тільки префікси — недо і пере. Ця крихітка розмовляє з ним так, ніби вона доросла, а він — підліток, при тому, що він, напевно, років на десять є старшим од неї.
«Вона справжній професіонал, — із заздрістю думав Ніколас. — У неї всюди є свої люди, вона стільки бачила, стільки знає. У неї цікава, небезпечна, справжня робота».
— А чим усе-таки займається скаут? — запитав він.
— У нас журнал нового типу, — почала розповідати Алтин. — Б'ємо конкурентів професіоналізмом. В інших редакціях журналіст усе робить сам: заводить джерела, збирає матеріал, перевіряє його, пише статтю. А наш шеф-редактор узяв на озброєння принцип Генрі Форда — кожен посідає на конвеєрі своє місце. Скаут — це фахівець зі збирання й перевірки інформації. Райтер — майстер концепції та стилю. Є хедлайнер — він відповідає тільки за заголовки. Є «йолоп» — тобто натуральний йолоп, освіта — заочний технікум фізкультури, йому платять зарплату, щоб він увесь номер прочитував і показував, де не врубується. Ці місця переписує адаптер, є у нас і така ставка.
— Але це нечесно! — обурився Фандорін. — Ти виконуєш основну роботу, ти ризикуєш, а слава і гроші дістануться твоєму Кузьмі. Подумаєш, райтер! Тут же не «Євгенія Онєгіна» писати. Невже ти виклала б зібрані факти гірше за нього? Та хоча б і гірше! Це твоя інформація, а не його!