Тут самі запитання.
Чому Корнеліус написав листа? Навіщо розрізав його навпіл? Чому одна половинка лишилася в Кромешниках разом із золотим медальйоном та кришталевим будильником (речами, котрі, судячи з усього, капітанові були особливо дорогі), а друга половинка виявилася у фамільній шкатулі Фандоріних? Куди подівся капітан після травня 1682 року? Чому не добувся до свого скарбу сам? І що там усе-таки було, в цьому скарбі? Зрозуміло, що не бібліотека Івана Грозного, та все ж таки «ліберея», якісь книги.
Ніколас відчував: йому не вистачає зовсім трохи, щоб дотягтися до далекого пращура. Якби ж тільки Корнеліус дав хоч малесеньку підказку! Але капітан мовчав. Він був близько. Ніколас бачив, як у темряві Сіріє його нерухомий силует — у шкіряному колеті, круглому шоломі, зі шпагою при боці. Капітан і радий був би зробити крок назустріч своєму нащадку, та мертві цього не можуть. Ніколас мусить подолати відстань сам. Але як це зробити?
Він перечитав цидулку декілька разів підряд. Що за мертві кістки, яких може злякатися Микита? І чому боятися треба не їх, а якогось Замолея, прикритого рогожею? Що таке «Замолей»?
Та ба, інстинкт підказував магістрові, що секрет Корнеліуса належить до розряду тих таємниць, які Час береже особливо ревно і просто так не видасть.
Звичайно, цікаво було б зайнятися пошуками фандорінового тайника. Дім із тринадцятьма вікнами, певна річ, не зберігся, та й місце, де він стояв, відшукати навряд чи вдасться, так що скарб назавжди втрачено. Однак у процесі пошуків можна було б хоч якось прояснити картину. Може, вдасться з'ясувати, яку книгозбірню в часи Корнеліуса могли називати «Івановою Лібереєю». Адже в Московії XVII століття всі зібрання книг були на обліку, тут явно міг виявитись якийсь слід. Можливо, йдеться про бібліотеку самого Матфеєва, відомого книжника. Вважається, що після падіння всемогутнього міністра її було розкрадено. А раптом боярин устиг її приховати, і служилий іноземець Корнеліус про це знав? Оце була б сенсація! Ех, не до сенсацій. Живим би звідси вибратися. Фандорін змусив себе повернутися до жорстокої реальності. Можливо, російські мафіозі, котрі розшукують Ліберею, прочитали повний текст листа, зрозуміли, що за такою інструкцією скарбу не знайдеш, і вирішили відпустити англійського історика додому.
Можливо, але не факт. Треба зачекати, чи не з'ясує чогось усюдисуща Алтин Мамаєва. У будь-якому разі негайно на літак і в Лондон. К чортовій матері цю історичну Батьківщину з її кримінальними інтригами і морочливими загадками!
Правильність рішення сумнівів не викликала, й Ніколас вирішив дати перетрудженій голові спочинок.
Чим би убити час?
Для початку непогано б подати хоч трохи привабливого вигляду своєму одягу.
Він сяк-так відчистив плями на штанях та піджаці, заправ і посушив над газом комір і манжети сорочки, потім пришив одірваний рукав і залатав діру на коліні. He haute couture, але принаймні міліція на вулиці не сприйме за бомжа.
Так. Чим зайнятися тепер?
Фандорін подивився на бедлам, що панував у квартирі, і йому спала на думку чудова ідея: віддячити господині за гостинність. Магістр роздягся до трусів, озброївся ганчіркою і, насвистуючи, заходився давати лад лігвищу Алтин Мамаєвої. Помив підлогу, віддраїв раковини, витер пилюку. Вікон не мив, пам'ятаючи про засторогу. Малоймовірно, що на сусідньому даху затаївся вбивця зі снайперською гвинтівкою, та, як кажуть, береженого Бог береже.
Постільну білизну й рожеву піжаму Ніколас склав купкою. Трусики в блакитну квіточку, виявлені під ліжком, делікатно залишив на місці. Зібрав розкидані книжки, прилаштував їх на полицю. В око впали два заголовки, що збентежили непроханого прибиральника: «ЯК ЗБІЛЬШИТИ СВІЙ ЗРІСТ НА П'ЯТЬ САНТИМЕТРІВ» і «101 ПОРАДА ЖІНЦІ, ЯКА ХОЧЕ БУТИ КОХАНОЮ». Фандоріна охопило запізніле каяття — навіщо він тільки нав'язався зі своєю вдячністю і безглуздою любов'ю до чистоти! Навряд чи господині буде приємним вторгнення в її приватність… Розкидати, чи що, все знову? Але як бути з грязюкою та пилюкою, їх же назад не повернеш!
У розпалі обтяжливих сумнівів задзвенів телефон.
— Ніко, слухай мене уважно, — пролунав у трубці напружений голос Алтин. — Я тут про таке довідалася… Стоп, Мамаєва, по порядку… — осмикнула вона сама себе. — Ти народився в сорочці — це мегатонно. Знаєш, хто вчора на тебе полював? Не який-не-будь бичок колгоспний, а кілер суперкласу! Мені його відразу по фотці розпізнали. Кличка — Шурик, а справжнього імені ніхто не знає.