Фандорін теж оглянувся і побачив близько, за якихось двадцять ярдів, світло-зелений джип «Нива». За кермом сидів чоловік в окулярах, із солом'яним чубом. Шурик!
— Це мій, — швидко сказав магістр, і серце в нього забилося швидко-швидко. — Послухайте, я не хочу наражати вас на небезпеку. Висадіть мене. Або… — Він глянув на вікінга, тихо закінчив: — Або просто додайте газу. З вашим двигуном ми від нього легко відірвемось.
Сказав — і почервонів, тому що прохати про таку небезпечну послугу зовсім незнайому людину було негідно, соромно. Та жах, який сколихнувся звідкілясь із темних підземель душі, був сильнішим за всі інші почуття. Напевно, те ж сталось і з цивілізованими пасажирами порома «Християнія», коли палуби почали кренитися назустріч свинцевому холоду хвиль… Ця думка допомогла Фандоріну подолати напад слабкості.
— Ні, не треба додавати газу, — сказав він. — Висадіть мене. Це моя… заморочка, не ваша.
Вікінг увімкнув сигнал повороту і вирулив праворуч, у провулок.
— На газ тиснути не буду, — сказав він, поглядаючи в дзеркало. «Нива» трималася на тій самій дистанції. — Порушувати обмеження швидкості негарно. Це по-перше. Висаджувати вас я теж не буду, тому що моя тачка — все одно що мій дім. Значить, ви у мене в гостях, а своїх гостей я не здаю. Це по-друге. Ну і по-третє… — Він повернув іще раз, під знак «тупик». — Я кошмарно самолюбивий. Якого дідька цей виродок на мені повис?
Машину гойднуло — це водій натис на гальма. «Нива» теж зупинилася, скоротивши дистанцію до десятка ярдів. Навкруги був пустир, гаражі, запилені кущі.
Бачачи, що відчайдушний блондин збирається відчинити дверцята, Ніколас у паніці схопив його за рукав:
— Що ви робите! Ви не знаєте, що це за людина!
— А ви не знаєте, що за людина Влад Соловйов, — незворушно відповів самогубець. — Гаразд, не психуйте, сер. Вийдемо, поговоримо, як люди.
Він виліз назовні, брязнувши дверцятами, і непоспіхом рушив у напрямку до зеленого джипа.
Фандорін теж відчинив дверцята, щоб крикнути: «Обережно, він озброєний!»
Не крикнув. Аби не мати вигляду ще більшого ідіота, ніж він був насправді.
Магістру раптом стало зовсім ясно, що він потрапив у пастку. Ці двоє — дивний бізнесмен і Шурик — заодно. «Ягуар» зупинився біля довготелесого британця не випадково.
Ніколас глянув на замок запалювання. Ну, певна річ, ключі цей самий Влад забрав із собою.
Вискочити з машини, побігти через пустир?
А, власне, навіщо? Вбивати його, здається, не збираються. Поки що… Що ж, принаймні пояснять, чого їм од нього потрібно.
Упокорившись неминучості, він повернувся й почав дивитись, як зустрінуться спільники.
Шурик з машини не виліз. Сидів, виставивши лікоть у відчинене вікно і з невинною посмішкою дивився на франта в кремовому італійському костюмі, що поволі наближався зі зв'язкою ключів у недбало опущеній руці. Привітаються? Потиснуть руки?
— Салям алейкум, — привітно промовив Влад Соловйов і зненацька жбурнув ключі прямо в лице Шурику — блискавично швидким, точним рухом.
Зв'язка влучила сидячому точно в окуляри, так що хруснули скельця. Тієї ж самої миті Влад одним стрибком подолав останні метри, які ще відділяли його від «Ниви», схопив Шурика рукою за світлого чуба і двічі сильно приклав лобом об ребро дверцят.
Од несподіванки Ніколас просто скам'янів.
Спритний вікінг розчинив дверцята, й Шурик повалився лицем в асфальт, причому виявилося, що в правій руці, котру він до цього моменту не показував, у нього затиснутий уже знайомий магістру пістолет із чорною матовою трубкою.
Влад Соловйов узяв пістолет, роздивився його і, не обертаючись, помахав Фандоріну: ідіть, мовляв, сюди. Той наблизився на негнучких ногах, став трохи осторонь від нерухомого тіла.
— Дев'яносто третя «беретка», — шанобливо повідомив Соловйов. — Серйозна волина. Саджає потрійними чергами. Схоже, я вляпався в смердючу історію. Хто цей геносе?
Він копнув носком ковбойського чобота безживно вивернуту руку лежачого.
Відповісти Ніколас не встиг, тому що рука раптом ожила: схопила Влада за чобіт. Шурик, не підводячись, увесь зігнувся, і здвоєним ударом обох ніг підсік противника під другу щиколотку.
Соловйов гепнувся навзнак, а кілер різко підтягнув коліна до підборіддя і стрибком скочив на ноги. Не давши вікінгові опам'ятатися, з розмаху вдарив ботинком (сьогодні поклонник шістдесятих був не в кедах, а у важких туристичних всюдиходах) по пістолету — зброя відлетіла вбік і застрибала по асфальту. Завершивши розворот на каблуці, Шурик наніс удар у зворотному напрямку — цілив у підборіддя ворогові, одначе Влад вивернувся, зробив перекид через голову й випростався. Вся спина чудового кремового піджака тепер була в чорних розводах.