Виставивши руки перед собою трохи вище пояса, Шурик кинувся вперед. Замиготіли руки, ноги, зливаючись у єдину круговерть, наче лопасті вентилятора. Раніше Ніколас бачив таку рубку тільки в гонконзьких фільмах і вважав, що це чистої води трюкацтво. Короткі хриплі вигуки чергувалися з соковитими звуками ударів. Видно було, що зчепилися два майстри рукопашного бою, та це не давало Фандоріну права залишатися осторонь. Він теж закричав на все горло й кинувся на кілера. Не для того, щоб збити його з ніг — куди там, а щоб відвернути на себе і хоча б цим допомогти Соловйову, котрий оборонявся.
Поміч виявилася невеликою. Навіть не обернувшись, Шурик зробив ногою випад назад, влучивши Ніколасу точнісінько в пах, і магістр присів навпочіпки. Безмежний всесвіт умить стиснувся до розмірів забитого місця.
Качиним кроком Фандорін одшкандибав убік. Господи, як же йому було боляче!
І тут постраждалий побачив пістолет: він лежав собі біля бровки, байдуже поблискував під сонцем. Забувши про біль, Ніколас кинувся до зброї, схопив її й розвернувся — якраз, щоб побачити фінал вражаючого єдиноборства.
Влад Соловйов, який відступав назад під натиском вертлявого Шурика, зачепився високим каблуком за кришку каналізаційного люка. Похитнувся, змахнув руками й негайно отримав сильний удар підошвою ботинка просто в незахищені груди. Упав, розкинувши руки, й лишився лежати нерухомо.
— Ні з місця! Руки вгору! — крикнув кілеру Фандорін, виставивши вперед руку з пістолетом.
Ніколи йому ще не доводилося тримати бойової зброї, одначе Ніколас знав, що десь на рукоятці має бути запобіжник. Якщо його не зняти (чи якщо з нього не зняти?), пострілу не буде.
Лівою рукою магістр провів по гладенькій поверхні праворуч, ліворуч, зсунув якийсь важілець. Залишалося надіятись, що це і є запобіжник. Тепер треба бути вкрай обережним — ледь поворухнеш вказівним пальцем, і може вистрілити.
— Руки вгору! — іще раз крикнув Фандорін Шурикові, котрий стояв над поваленим супротивником і дивився на магістра з поблажливою посмішкою. Похитав головою, рушив до Ніколаса.
— Стояти! — підвищив голос Фандорін. — Я вистрілю! Чесне слово!
Шурик чесному слову явно не повірив і ходи не сповільнив.
Ніколас стільки разів бачив цю сцену в кіно, що в нього виникло виразне відчуття де жа вю: дилетант із пістолетом у тремтячій руці, і лиходій, що твердо знає — нормальна, цивілізована людина не зможе вистрілити впритул.
— Не треба! — попередив Ніколас, відчуваючи, що в голосі зрадливо бринять благальні нотки. — Зупиніться! Не треба! Не змушуйте…
— Треба, Федю, треба, — з напускною суворістю перебив його Шурик, чомусь назвавши Фандоріна чужим іменем, і простяг руку до ствола, що ходив ходором.
Цієї миті Ніколас із усією певністю зрозумів, що ніколи і ні за що не зможе пустити кулю в людину, котра дивиться тобі просто у вічі й усміхається. Від жаху та безпорадності пальці магістра мимоволі стислись, а пістолет раптом узяв і сам по собі глухо цмокнув тричі підряд. Дуже швидко: цмок-цмок-цмок.
Шурика ніби переломило надвоє. Він склався навпіл, продовжуючи дивитися на остовпілого Фандоріна. Губи кілера ще були розтягнені у глумливій посмішці, та очі здивовано розширились, і було видно, що одне з них, як і до цього, блакитне, а друге чомусь каре.
Це в нього під час бійки вискочила кольорова лінза, сказав собі Ніколас і позадкував. Шурик же трохи постояв у недоладній скоцюрбленій позі й упав боком на асфальт. Він лежав зігнутий, затискав обома руками живіт і все розтягав, розтягав губи в посмішці.
Ніколасу зробилося нестерпно страшно, й він сам не знав, чого боїться більше: того, що ця людина зараз помре, чи що вона підведеться і знову рушить на нього з цією своєю жахливою посмішкою.
Одначе Шурик і не вставав, і не вмирав — він смикав ногою у важкому ботинкові й через рівні проміжки неголосно повторював:
— А… А… А… А…
З рота в нього стікала кров, і вже набігла невелика темна калюжка.
Прийшов до тями Влад. Сів, покрутив головою, ніби проганяючи хміль. Подивився на Ніколаса, на лежачого Шурика. Легко підвівся, підібрав зв'язку ключів. Витер рукавом безнадійно зіпсованого піджака розбитий рот.
— Завалив гниду? — запитав Соловйов, переходячи на «ти». — Круто. Слухай, Майкл Джордан, ну в тебе й дружбани. Ти бачив, як він мене колошматив?
— У нього п'ятий дан з карате, — пояснив Ніколас, не зводячи очей із пораненого кілера. — Треба «швидку допомогу».