Корнеліус, який уже роззявив було рота на всю ширину, знову зімкнув губи.
— Чому?
— Грек розумний, він напевно здогадався, навіщо я проник до будинку пана канцлера. Я упрохав свого начальника по Аптекарському приказу віце-міністра Голосова роздобути для мене запрошення до боярина. Матфеєв — наймогутніша людина в усій Московії та до того ж славиться як любитель раритетів. Я зрозумів, що самотужки Ліберею не здобуду, інша справа — з таким високим покровителем. На цей крок я відважився після тривалих вагань, але іншого виходу, як мені здавалося, не існує — адже я ще не мав щастя зустрітися з вами. Я міркував так: усім відомо, що гер Артамон Сергійович — людина освічена і чесна. Він, звичайно, забере бібліотеку собі, але принаймні щедро нагородить мене. Скажімо, якщо я попрошу з усієї Лібереї один-єдиний трактат з математики, навряд чи добрий боярин відмовить мені в такій малості… Ось для чого я з'явився на цей новорічний прийом: придивитися до Матфеєва, скласти про нього власне судження, а там, вибравши момент, випрохати в його превосходительства приватної аудієнції для певної найважливішої справи. Чи міг я передбачити, що зустріну там цього проклятого Таїсія? Митрополит чудово знає, що я не з числа лизоблюдів, які оббивають пороги вельмож заради користолюбства чи марнославства. Він, без сумніву, здогадався, що в особі канцлера я маю надію знайти покровителя. Тому ж то підлий грек і звелів своєму хашишинові мене викрасти, допитати, а потім, звичайно ж, і вбити.
Корнеліус нетерпляче затряс рукою, даючи зрозуміти, що в нього є безліч запитань.
— Тихо, гер капітан, зараз найвідповідальніший момент — я закріплюю ваші нові зуби… Але все на краще. Тепер мені не потрібен Матфеєв. Цілком достатньо й капітана фон Дорна. Ми заздалегідь домовимося з вами, як поділити Ліберею. Адже ви не будете забирати собі книгу Замолея? Навіщо вона вам? Якщо хочете, я віддам вам її оклад із лалів. Там, у сундуках, багато й інших книг у коштовних обкладинках — всі вони теж ваші. З такою здобиччю ви будете одним із найбагатших людей Європи. Мені ж оддайте тільки папірус, добре?
Аптекар ледь натиснув, уставляючи кістяну дентуру на місце, й подивився на Корнеліуса зі страхом і благанням.
— Гаразд, — великодушно відповів капітан, поцокав язиком, пристосовуючись до штучних зубів, і повторив упевненіше: — Гаразд, нехай папірус буде ваш, а дали країни Вуф і всі інші книжки з коштовними обкладинками — мої.
Усе золото всесвіту — це, звичайно, дуже багато, та ще невідомо, чи зуміє Вальзер видобути за стародавнім рецептом свою тинктуру, а от рубіни — штука правдива, їх завжди можна продати за непогані гроші.
— А чи велика книга? — раптом затурбувався фон Дорн. Що коли вона завбільшки з мініатюрний молитовник, який він бачив у Сашеньки Матфеєвої? Такий долонею накриєш.
— Велика, дуже велика, — заспокоїв аптекар. — Савентус пише, що вона розміром in quarto. І лали вкривають її суціль, з обох боків. Іще пастор згадує про Юстиніанів кодекс в окладі з великих перлин, про Гефестіонову «Географію» з обкладинкою із смарагдів і про античний список «Енеїди» у скриньці пергамської роботи з інкрустацією жовтими й чорними опалами. Друже мій, ви не зостанетесь в накладі! Дайте тільки чесне слово дворянина, що Замолея віддасте мені!
— Без обкладинки, — уточнив капітан і, поклавши руку на ефес шпаги, поклявся: — Клянуся честю роду фон Дорнів, що виконаю умови нашої угоди. А тепер дайте-но мені дзеркало.
Він широко всміхнувся своєму відображенню і залишився цілком задоволеним: нові зуби виявились аж ніяк не гіршими за старі. А коли ще згадати і про чарівні властивості єдинорога, то виходило, що князеві Галицькому, можливо, ранувато святкувати перемогу.
— До речі, — згадав фон Дорн. — А що за рахунки у вас із митрополитом? І як він міг розгадати причину вашої появи в Артамонівськім провулку? Що за надприродна проникливість?
— Нічого надприродного. Таїсій прибув до Росії з тією ж метою, що і я, — шукати Ліберею. Офіційним приводом було посередництво в суперечці між царем і попереднім патріархом Никоном. Але Никона давно немає, а Таїсій уже котрий рік усе зволікає з від'їздом до своєї митрополії. Каже, приріс душею до Москви та великого государя. Я ж то знаю, до чого він приріс. Таїсій такий же одержимий, як і я. Він був католиком, вивчав в Італії богослов'я, йому пророчили блискучу церковну кар'єру, а грек узяв та й поїхав на Схід, прийняв православ'я, втерся в довір'я до Константинопольського патріарха. Насправді Таїсій таємно лишився латинянином і служить Святійшому престолу, та є в нього й інша, своєкорислива мета. У роки навчання він звідкілясь прознав про посаг візантійської принцеси і забажав відшукати безцінні раритети. Спочатку вирушив до Константинополя, там упевнився, що Ліберея має бути в Москві, й перемістився до Росії. Спершу, щойно приїхавши, попрохав царя Олексія Михайловича надати йому доступ до царського книгосховища. Російський монарх дуже здивувався такому проханню, бо вся бібліотека великого государя складалась із трьох десятків новодрукованих требників та порадників для соколиного полювання. Тоді грек зрозумів, що Ліберею сховано в якомусь таємному місці, й відтоді шукає. Він упертий, од свого не відступиться. А про те, як грек довідався, що я теж розшукую зниклу бібліотеку, я розповім вам якось іншим разом. Зараз це неістотно.