— Хто? — перепитав Корнеліус. — А втім, не має значення. Заради Христа, гер Вальзер, не відволікайтеся на дрібниці. Поясніть краще, як вам удалося протягом кількох місяців провадити свої розкопки непоміченим?
— О, я чудово все продумав, — з гордістю заявив аптекар. — Я розробив прекрасну систему. Дозвольте вашу шпагу. Ось, дивіться. — Він сів навпочіпки й почав малювати піхвами по снігу. — До підвалу, де бібліотека, можна потрапити лише сходами, котрі ведуть зі спальні Таїсія. На ніч грек од мене замикався, й до самого ранку вийти я не міг, що мене цілком улаштовувало. Мені ставили глек меду, їжу, нужне відро, видавали солом'яний матрац. Якраз матрац і подав мені ідею. Я приніс із дому ще декілька таких же, нишком напхав їх шерстю і почав класти під виїмку в підлозі — щоб паркет не створював резонансу. Під однією з верхніх сходинок я прилаштував пружину, з'єднану із дзвіночком, який був біля мене, в ямі. Коли б Таїсію спало на думку вночі спуститися в бібліотеку, я відразу отримав би попереджувальний аларм. Сходи там доволі високі й круті, а в грека подагра, тому мені вистачило б часу вибратися зі своєї ями й покласти на Місце вийняті плашки. Одного разу митрополит і справді спустився в підвал далеко за північ, йому знадобився якийсь манускрипт. Почувши голос дзвіночка, я страшенно злякався й од хвилювання ніяк не міг вставити один із дубових квадратів у паз — довелося покласти зверху розгорнуту книгу. Таїсій тільки сказав мені: «Що ж ви, докторе Вальзер, читаєте рачки? За столом вам було б зручніше». Я промимрив щось нерозбірливе — дуже вже трясся. Нічого, обійшлося. За сім місяців щонічної праці я заглибився в землю на сім футів. Утрамбував сходинки, щоб зручніше спускатись і підійматись. Іноді, звичайно, мучився сумнівами — чи не помилився у своїх висновках? А другого грудня минулого 1675 року (я назавжди запам'ятаю цей день, головний день усього мого життя!) тесак, яким я розпушував землю, вдарився об камінь. Почав розчищати — кам'яна кладка! Акуратні куби вапняку, скріплені будівельним розчином. Приклав вухо, стукаю — виразне металеве відлуння.
— Та що ви! — Корнеліус схопив аптекаря за плече.
— Ви робите мені боляче, гер капітан… Так, глухий дзвін! Це було, як чарівний сон! Не буду втомлювати вас подробицями того, як я виймав і виносив камені, як випилював діру у свинцевій оболонці. Довелося важкенько, тому що користуватися долотом я не міг — здійнявся б гуркіт на ввесь дім. Шістнадцятого грудня роботу було завершено. Я обережно вийняв важкий квадрат свинцю і спустив у отвір ліхтар на мотузці…
— Ну? — Серце у фон Дорна стислося в тугий кулачок — ні вдихнути, ні видихнути. — Що там виявилось?
— Вона! Ліберея! — зашепотів Вальзер, хоча на темній вулиці, крім них двох, не було жодної душі. — Спуститися вниз мені не вдалося, та я бачив сундуки, багато старовинних сундуків! Дві або три дюжини!
— А раптом там не книги? — перейшов на шепіт і Корнеліус. — Раптом там золото?
— Яке ще золото? — злякався Вальзер. — Що ви таке верзете! Там не може бути золото, це Іванова Ліберея!
Аптекар так розхвилювався, що довелося його заспокоювати — ну, певно ж, у сундуках можуть бути лише книги. А думалось: хоча б і не Ліберея, біс із нею! Старовинні сундуки! Мабуть-таки, в них зберігається щось цінне. Та тут на пам'ять Корнеліусу прийшов двірський тайник із гнилими соболями, і збудження дещо пригасло. «Другого такого розчарування мені не пережити», — сказав собі фон Дорн.
— А чому вам не вдалося спуститись?
Вальзер зітхнув.
— Тієї ночі в мене не було з собою вірьовочної драбини, і я відклав спуск на завтра. А вранці мене ганебно вигнали з митрополитових палат… На жаль, друже мій, я винен сам. Коли мене випустили з підвалу, я був ніби не в собі — неввічливо привітався з високопреосвященним і мало не пирхнув йому в лице. Смішним здалося: спить просто на Лібереї, а самому невтямки. Таїсій чванливий, зухвалості від нижчих не терпить. Звелів челяді виштовхати мене втришия й більше не пускати. Разом з тим і жалування не виплатив… Та жалування — дрібниці. Гірше інше. Коли ченці через двір мене штурханами гнали, я впустив свою пам'ятну книжку, сам не помітив як. А в тій книжці, серед різних думок філософських, іще скопійовано список Лібереї, виявлений мною в Дерптському університеті.