Інтерпретація Бемоля аж так припала до смаку хлопцям, що вони підтримали свого товариша приспівом, обійнявшись дружно за плечі.
Тим часом чар-зілля дісталося рецепторів Василя, який затанцював, метляючи навсібіч головою. Його реакція дала хлопцям привід до нових розваг, і всі гуртом завели довкола нього кривий танець.
Шаленство досягло апогею, щастя розпирало кожного учасника цієї феєрії, і жоден із них зараз не думав про наслідки. Так минав іще один день «важких» пацієнтів у таємничому відділенні психлікарні, і ще ніхто з них не знав, що цю радість вони відчувають востаннє.
6
Витік лікарняних справ у засоби масової інформації не давав Павловичу спокою, тому в один із робочих днів після нічної зміни він зібрав у себе вірних поплічників. На правах начальника доручив Шреку озвучити текст, а сам причаївся біля відчиненого вікна, у яке час від часу пускав цівки диму. Коли санітар завершив, Павлович узяв слово:
— Давай ще раз, з того місця про чутки…
Шрек опустив очі в газету, шукаючи потрібний момент.
— «… серед народу психлікарня зажила лихої слави. Нагадаємо, саме там на примусовому лікуванні перебуває наша колега Анна Злочевська, яку шпиталізували ще 29-го березня після її репортажу «Дурдом у спецслужбах». Після цієї публікації Злочевська сама втрапила до спецзакладу. Уже на місці їй вдалося дізнатися про існування в лікарні закритого відділення з кодовою назвою «Аляска». За нашою інформацією, пацієнти цього відділу стикаються з безжальною каральною машиною часів СРСР, коли так званих «неугодних» саджали на психотропні ліки й фактично через короткий час цілком здорових людей перетворювали на рослин. На жаль, ми втратили з журналісткою будь-який зв’язок.
Також із надійного джерела стало відомо, що на лікуванні в психклініці перебуває Григорій Муховицький, який потрапив туди з волі власної співмешканки. Причина — родинний конфлікт, через який чоловік відмовився передавати квартиру у власність сина жінки, унаслідок чого вона «оформила» чоловіка на «Аляску». З достеменних джерел відомо, що Муховицького лікують від синдрому Туретта, якого насправді в нього не діагностовано. Психічний стан Муховицького дозволяє співмешканці без особливих труднощів заволодіти його нерухомістю…»
Павлович укотре прокрутив у голові почуту інформацію і врешті обірвав підлеглого:
— Досить. Ну, що скажете?
Прослухавши двічі той самий матеріал, Шрек зробив слушний висновок:
— У нас пацюк. Треба виставляти пастки.
Павлович загасив недопалок і повернувся до санітарів.
— Журналістка — головний біль наших друзів з органів. Вони самі розберуться. Наше завдання — не засвітити власних пацієнтів, а це нелегко, як бачите. Як мінімум на одному ми вже спалилися.
Чахлий крізь стиснуті зуби оголосив присуд невідомій особі.
— Дізнаємося хто, застрелю паскуду.
Павловичу довелося вгамувати раптовий спалах гніву свого підлеглого:
— Май спокій, твоя запальність лише шкодить справі.
Кощавий санітар знітився від критики шефа. Йому здавалося, що в таких речах начальник завжди мусить ставати на бік підлеглого, тим паче, що ситуація є неприємною й загрожує спільній справі, одначе сперечатися не став, крім того, його напарник поквапився на допомогу й розрядив обстановку:
— У будь-якому разі щура треба знайти.
Заслухавши обох своїх поплічників, головний лікар із властивою йому зверхністю заявив:
— Знайдемо, і дуже хутко. Заманимо його в пастку.
Суворість шпитального режиму пом’якшували зустрічі з близькими людьми. Час від часу у вестибюлі лікарні хворим влаштовували побачення з рідними чи друзями за попереднім записом і під пильним наглядом медсестер. І хоча час зустрічей не був тривалим, скривдженим долею людям цього було задосить; інша справа, що фортуна усміхалася не всім.
Поява Чахлого з білим аркушем сигналізувала пацієнтам саме про такий день, і кожен із чоловіків насторожився, сподіваючись якомога швидше почути своє прізвище. Першими палату покинули Шпряха й Міхаель. Останній виходив за двері з передчуттям нового дурманного подарунку, тому його обличчя світилося радістю. Згодом пішли Кома та Бемоль, і в палаті залишилося двоє: Антон і Григорій.
Пам’ятаючи про слова Павловича, Антон сподівався на зустріч із отцем Іларієм. Оскільки священик знав про його місцеперебування, можна було не сумніватися, що належної днини він доможеться в черствого лікаря побачення з Антоном, але наразі Чахлий мовчав. Навіть більше, санітар забрався геть, сповістивши, що нині для двох пацієнтів добрих новин не має. Коли двері за санітаром зачинились, Антон схопився з ліжка й почав ходити туди-сюди смужкою вільного простору, що тягнулася від дверей до вікна. Під його ногами зі скрипом прогиналися мостини; протяг розносив ледь чутне бубоніння, а стіни змішували ці звуки в єдину доріжку незрозумілих звуків, що передавала знервованість пацієнта.