Кожне слово критики в’їдалося в Павловича кислотою. Розбурханий змістом статті, він гримнув кулаком по столу.
— Мерзота! Не вгамується ніяк…
Ніздрі лікаря напиналися з кожним подихом. Серце наливалося злістю. Його затрусило. Павлович ухопився за карафку і, ковтнувши води, пожбурив посуд у стіну.
— Доведеться вивести вас на чисту воду.
Очі лікаря запалали помстою. Хтива посмішка, яка скривила його вуста, не віщувала пацієнтам нічого доброго, і вже наступної ночі санітари взялися втілювати план свого шефа.
Задовго до появи Павловича на своїй посаді в лікарні і справді належним чином дбали за пацієнтів. Терапія передбачала психологічну допомогу, душ Шарко, а також заняття в басейні. Із крахом оздоровчої системи зруйнувалось і звичне ставлення до недужих. Мізерна зарплатня не стимулювала лікарів виконувати їхні обов’язки, тому поволі частина процедур скоротилась, а кабінети і басейн занепали, особливо після пожежі. Проте цієї ночі басейн знадобився санітарам та їхньому зверхникові.
Місяць підглядав у приміщення басейну крізь великі вікна, площі яких вистачало, аби небесне світило вихоплювало з темряви старенькі шафки, батареї, порепану плитку, позбавлену візерунків, і саму воду, поверхнею якої плавав тиньк зі стелі, пластикова тара, один шльопанець та зламана плавальна дошка. Вода в басейні стояла вже протягом кількох місяців, тому в повітрі витав ледь уловимий сопух. У різних куточках басейну було кілька дверей, деякі з них виходили з душових кімнат. Саме звідти долітали уривки чоловічих голосів, що поступово наростали. За певний час із темного коридору вийшли Бемоль та обурений манерами Шрека Міхаель.
— Агов, полегше можна, — поправляючи плече, озвався Місько.
— З тобою не можна, — заперечив Шрек і вкотре штурнув пацієнта в спину.
Міхаель сперся на Бемоля, й обоє завмерли, роздивляючись у тьмяному світлі пункт свого призначення. Для орієнтації в напівтемному приміщенні слух як орган сприйняття годився щонайкраще. Ритмічне попадання у воду дрібних предметів привернуло до себе увагу пацієнтів. Вони перезирнулись, а потім спрямували погляди в найтемнішу частину басейну. Коли їхні очі призвичаїлися до пітьми, обидва хлопці побачили на протилежному боці постать Чахлого, який, стоячи край басейну, шпурляв у воду камінці. За спиною санітара щось ворухнулось, і, примружившись, Міхаель упізнав у нерухомій постаті Антона з зав’язаними за спиною руками. Навіть здалеку було помітно, що їхній товариш здавався втомленим і геть безпорадним.
Чахлий порушив мовчанку.
— Нарешті вся команда в повному складі.
У високому і об’ємному приміщенні басейну голос санітара множився луною. Від такого спецефекту шкіра пацієнтів укрилася сиротами. Акустика додавала всьому дійству зайвої містичності, тож Міхаель наважився спитати про причину вистави.
— Що за фігня, чуваки?
Його голос злетів до стелі й, відлунюючи, рознісся усіма закутками басейну.
— Очкуєш? — єхидно поцікавився Чахлий.
Бемоль покосився на Міхаеля. Він, як ніхто інший з пацієнтів, відчував войовничий настрій адміністрації лікарні та, як жоден інший, знав його причину. Утім, товариш, нічого не відаючи, і далі мужньо дивився у вічі небезпеці.
— Боже милостивий, хоч його не чіпайте, він і так ледве дихає, — Міхаель прохав за Антона, кепський вигляд якого викликав співчуття.
Біля дверей коло Антона з Чахлим почулися кроки. Їхній звук наростав, допоки хтось наближався до басейну. Поява ще одної особи зосередила увагу пацієнтів на дверях, у яких спершу виник промінь світла від ліхтарика, а згодом вималювалася фігура Павловича в білому халаті. Щонайперше начальник звернувся до підопічних.
— Усі є?
Чахлий кивнув, але Павлович уже скерував промінь ліхтаря в бік Антона. Пацієнт примружився через надто яскраве світло.
Особиста поява Павловича, який, як правило, уникав участі в таких заходах, збентежила Міхаеля. Досі він сприймав нічну витівку санітарів виключно як акт їхнього самоствердження й помсти за вибрики Антона, але тепер ситуація загострилася. Наступні слова Павловича лише підтвердили його відчуття.
— Ну що, психи? У декого з вас лихий язик і заячі вуха, — Павлович окинув важким поглядом своїх пацієнтів. — Щоб не тягти кота за хвіст, пропоную гниді зізнатися добровільно. Як мінімум двох із вас це врятує.
Спохмурнілий вигляд Бемоля нагнав на Міхаеля жаху, але давати слабину він не збирався.