— Ну що там? — спитав він Бемоля, заледве його голова з’явилася над водою.
Не облишаючи пошуків, Бемоль відгукнувся:
— Анічогісінько!
Драма, що розгорталася навколо порятунку Антона веселила санітарів, а надто — Чахлого. З його обличчя не сходила садистська посмішка з приводу влаштованого пацієнтам перформансу. І навіть Міхаелева ідея його потішила, проте — ненадовго. Він вирішив додати свою лепту в цю жахливу гру. Поки обидва пацієнти йшли назустріч один одному, відкриваючи дверцята шафок, він підкрався до шланга й наступив на нього, перекриваючи Антонові життєво необхідний кисень.
У скаламученій і прохолодній воді Антон знов опинився в обіймах смерті. Раптовий брак кисню знов повернув пацієнта в роль мученика. Сили боротися вже не було. Розхитані нерви здавали позиції, готові змиритися з фатальним кінцем; Антон навіть не здогадувався, що нагорі точиться справжня битва за його життя.
— Ці зачинені! — крикнув Бемоль, натрапивши на замкнену шафу.
Мокрий, неначе хлющ, Міхаель підбіг до напарника і спробував відчинити двері — зась! За лічені секунди пацієнт усвідомив, що їх замкнено. Блискавична реакція допомогла Міхаелю зорієнтуватися в ситуації, і він підняв з кахля пожбурений ним спересердя ключ, коли з’ясувалося, що той не підійшов до замка на Антонових ногах. Хвалити Бога: цього разу фортуна бодай трішки всміхнулася хлопцям.
— Є!!! — радісно вигукнув Міхаель, відімкнувши шафу.
Бемоль разом із ним зазирнув усередину, де висів іще один ключик. Міхаель умить зірвав знахідку й пірнув із нею до басейну.
Антон усе ще боровся за життя. Надія на порятунок згасала разом із запасом кисню, що потребував поновлення. Через його нестачу кордони між реальністю і мареннями стирались, а двері до вічності прочинилися. Міхаель, який підпливав назустріч, видався Антону примарою, морською істотою, що прагне допомогти, але не знає як. Та тільки не цього разу. Міхаель рушив прямісінько до його ніг і за якусь секунду звільнив бранця від смертельного вантажу. Вийти сухим із води, навіть зі зв’язаними руками, було тепер для Антона, професійного рятувальника, справою честі. Він розвів ноги і якомога дужче ворухнув кінцівками, направляючись назустріч життю.
Бемоль, що увесь час стояв навколішки край басейну, вхопив Антона за мокру сорочку й підтягнув до борту водойми. Засапуючись від тривалого кисневого голодування, Антон жадібно ковтав повітря. Жага до життя відроджувалася з кожним подихом. Два пацієнти, які щойно врятували йому життя, видавалися найріднішими людьми, і, опинившись у їхніх обіймах, він почувався щасливим. Натомість медики, що занурили його в справжній морок, викликали чимраз більшу ненависть.
Дружня сцена насторожила Павловича, що в супроводі свого почту покидав приміщення басейну. Ці троє аж надто стояли горою один за одного. Такий союз видавався йому загрозливим, і, на тверде переконання лікаря, йому слід дати раду. Надії, що пацієнти зроблять із сьогоднішнього уроку правильні висновки, не було. Ті кончелиги навіть не зізнались у скоєному, а в тому, що це один із них, Павлович не сумнівався. Проте психіатр не западав у паніку. Це був лиш один із епізодів великої гри.
10
Наступного ранку Шрек вів двох пацієнтів, змушуючи їх тягнути невеличкий балон. Його переважно волік Бемоль, оскільки Антон був настільки безсилим, що ледве переступав з ноги на ногу. Трійця петляла знищеним коридором, щоразу просуваючись подалі від тринадцятої палати. У цій місцині мало коли хтось бував. Через брак ремонту більшість палат пустувала і була набита всіляким непотребом: від поламаних ліжок до старих «друкарок» та їхніх картриджів, давно списаних бухгалтерією. У разі, якщо справи поліпшаться, Павлович зможе обладнати ще кілька палат для новоприбулих пацієнтів, але наразі в цьому не було нагальної потреби.
З кожним кроком над головами мандрівників більшало комашиних зграй. Усіляка мошва і комарі дзижчали над головами, аж поки безсоромно не обліпили тіла своїх жертв. Санітар щодуху відмахувався від надокучливих комах. Бемоль робив те саме вільною рукою, і тільки Антон не звертав на кусливих шкідників жодної уваги.
Шрек зупинився перед дверима однієї з комор і, повертаючи ключ у замку, взявся пояснювати: