— У підвалі комарі й різна мошка завелася, мабуть, через вологу. Ваше завдання — вивести ту нечисть. Балон з отрутою маєте, зараз оприскувач дістану…
Санітар хутко зайшов до відчиненого ним приміщення і, вилаявшись на комах, почав нишпорити в коморі, грюкаючи всіляким мотлохом, що лежав шкереберть у нього під ногами. Антон із байдужим поглядом вбирав у себе гуркіт різноманітного начиння, аж поки з темного приміщення в коридор не викинули його гідрокостюм. Бемоль, що присів перепочити після обтяжливої прогулянки з металевою ношею, зірвався на ноги від збудженого голосу Антона:
— Це ж мій костюм! Це мій гідрокостюм «Скорпена»! — вигукнув Антон, кинувшись до втраченого під час оформлення до лікарні свого робочого знаряддя.
Знахідка розбудила в Антонові дитину. У цьому зашкарублому притулку, де людям вправляли мізки, він натрапив на щось давно знайоме, надто рідне його серцю. Пацієнт підхопив свою амуніцію й завзято почав обмацувати кожен шов, сяючи щирою усмішкою. Раптом усміх зник із його обличчя. Така зміна емоцій насторожила Бемоля, ба навіть Шрека, що висунувся з комори, почувши радісні вигуки пацієнта.
— Та його порізано! — з Антонових вуст зірвався відчайдушний крик.
Бемоль безпорадно глипнув на знахідку. Шрек нарешті дістав розпилювач і, відмахнувшись від зграї комах, грюкнув дверима.
— Купиш собі новий, — байдуже відповів санітар, замикаючи двері.
Сіра буденність Шрекового голосу роздратувала Антона. Він різко повернувся до санітара і, випустивши гідрокостюм із рук, схопив велета за вилоги халата. На диво, санітар не пручався. Він зустрів нападника важким і холодним поглядом, що без слів погрожував Антону легкою розправою.
— Хочеш помірятися силами, психу? — спокійно запитав Шрек.
Бемоль із острахом дивився на двобій між Антоном та вдвічі більшим суперником. За відсутності Міхаеля він мало вірив у власну креативність, якої ніколи не бракувало їхньому товаришеві. У разі сутички він не зможе допомогти змарнілому після всіх знущань Антонові. Він не годен допомогти навіть собі через власну фізичну кволість, отож навряд чи братиме участь у сутичці між пацієнтом і санітаром.
Нарешті Антон і сам це втямив. Нерівність сил схиляла шальки терезів на бік його поразки, яка геть знекровила б виснаженого пацієнта, тож він відпустив халат Шрека.
— Бачу, ти ще не зовсім з глузду з’їхав, — гордовито прокоментував свою перемогу санітар і, щоб поставити крапку, наказав: — Бери розпилювач і шуруй до підвалу.
Обидва чоловіки підкорилися словам шпитального наглядача. Зі своїм вантажем вони пройшли ще кілька метрів і зупинилися перед новими дверима, що їх Шрек назвав «входом у підземелля». Він власноруч приєднав оприскувач до балона з отрутою й виголосив настанову:
— Розприскуйте на все, що бачите.
Вигляд розчавленого Антона гнітив Бемоля, тому, щоб якось підтримати друга, він перепитав у Шрека:
— Хіба це наша робота?
Озлоблений вибриком ще одного пацієнта, санітар недоброзичливо глипнув на артиста:
— Це у ваших інтересах.
Аби посилити вплив своїх слів, санітар конкретизував:
— Інакше ми вашу кров будемо пити.
Аргументація не потребувала жодних додаткових пояснень. Обидва пацієнти мовчки озброїлися запропонованим інструментом, надягнули респіратори й ступили в підвал. Двері за ними зачинилися.
Спочатку був звук — тонке і в’їдливе дзижчання настирливих комах, що скупчилися в один суцільний організм, спровокований непроханими гостями до оборони. У непроглядній темряві їхній гомін не лякав пацієнтів, аж ось Бемоль увімкнув ліхтарик, виданий йому Шреком, і в промінні світла з’явилися хмари летючих москітів, спраглих людської крові.
— Ого, та їх тут мільйони! Давай сюди нашу зброю.
Лишивши жаске число поза увагою, Антон передав напарникові балон із отрутою й пішов собі вперед, розчиняючись у темряві підвалу. Не ступивши і двох кроків, він знову почув змінений респіратором голос Бемоля:
— Обережно, там сходи обриваються.
Антон навіть не спромігся поставити собі запитання, звідки Бемоль знає про наявність у темному підвалі обриву. Бемоль сумовито відвів очі. Відчуженість Антона він поклав на власний карб, адже не захистив його в сутичці зі Шреком. Аби хоч якось догодити другові, Бемоль вирішив самотужки боротися з надокучливими комахами. Націливши промінь із налобного ліхтарика на стелю, він напомпував балон повітрям і під тиском розприскав першу порцію отрути. Шкідливі випари розворушили комашине царство, яке поспіхом розлетілося навсібіч, зокрема і в темряву, де щез Антон. Відмахуючись від них руками, Антон далі рухався в пітьму, аж поки не втратив опори під ногами. Пролунав плюскіт води, яка ковтнула пацієнта з головою.