— Я журналіст, Антоне. Нашу колежанку запроторено сюди за наказом спецслужб, а я таким чином продовжую її справу.
Зізнання товариша насторожило Антона. Виявляється, учорашні тортури, що ледве не закінчилися його смертю, були з вини Бемоля. Якби не пітьма, артист не витримав би важкого погляду, яким дивився на нього Антон. Проте докори сумління й без того догризали співця, тож він поспішив перепросити:
— Вибач, що через мене тобі довелося зазнати такої муки. Я взагалі не вмію плавати, та й, зізнавшись, поставив би хрест на всій операції.
— І в чому її суть?
— Збираю компромат на Павловича і його «гестапо». Цей хід я використовував, щоб передавати й отримувати дані від редакції.
Бемоль торочив про дивні речі. У цьому царстві мороку й абсолютної диктатури головного лікаря налагодження каналу з передачі будь-якої інформації здавалося вельми безнадійною справою. Зі всюдисущими санітарами й заґратованими вікнами це скидалося на божевілля.
— І яким чином це відбувається?
Бемоль затнувся. Чіткі питання Водолаза містили загрозу витоку інформації, але іншого шляху він не мав: йому потрібен Антон!
— Ми підкупили прибиральницю, яка залишає в урні зі сміттям, що якраз стоїть коло виходу з цього підвалу, передачі для мене. І сьогодні, — Бемоль озирнувся, чи часом немає когось у них за спинами, — і сьогодні там буде відеореєстратор та ключ від кабінету Павловича. Розумієш, наскільки все серйозно?
Розмах операції справді вражав. Завербована прибиральниця, пристрої стеження, вмонтований в оздоровчу вертикаль Бемоль як агент під прикриттям — від таких новин голова Антона пішла обертом. Навіть цих пояснень вистачило, щоб осягнути весь розмах затіяної боротьби. Цікавість Антона лише зростала.
— Яким чином ви дістали ключ від його кабінету?
— Це сталося цілком випадково, хоча ми готувалися. Моїй нібито дружині, яка, за легендою, запроторила мене сюди, пощастило зняти зліпок із ключа Павловича, коли той вийшов із кабінету. Ми не можемо знехтувати таку удачу.
Бемоль говорив завзято. Його слова торкалися душі Антона, який дедалі більше захоплювався героїзмом усіх причетних до цієї справи.
— Завтра в неї друга зустріч із Павловичем, на якій вона має передати гроші, а вже після цього я мушу втрапити під коток репресій. Тому камеру вкрай важливо встановити сьогодні, зібрати докази — і тоді можна давати драла.
Можливість завдати удару у відповідь дещо згладила провину Бемоля перед Антоном, який природно жадав помсти. Досі Антон видавався собі воїном-одинаком, що самотужки попер проти цілої системи, аж виявляється — ні. Існування однодумців стримало його поклик до втечі. Коли є «чорний хід», дати задню завжди вдасться, а от помститися за Григорія, за тортури й пошкоджений костюм — ніколи.
Антон вагався. Незапланована втеча загрожувала форс-мажорними обставинами, основною з яких була відсутність домівки, де можна б знайти прихисток, і, щоб не вскочити в цю пастку, конче слід подбати про це заздалегідь. Зруйноване особисте життя схилило наміри Антона на користь лікарняного стаціонару. Кілька днів можна витратити на підготовку, а вже потім реалізувати всі плани. Подумавши, Водолаз знову взявся розпитувати Бемоля про стан справ:
— А що на нього зараз є?
Антонова цікавість до операції лише підбадьорила Бемоля, і він повів розповідь далі:
— Мені вдалося вивідати, що Григорія замовила його коханка, яка намагається втюхати й, очевидно, таки втюхала цю квартиру своєму синочкові. Шпряха теж тут через своє подружжя, хоча багато в чому опинитися в психушці йому допомогла горілка.
— Чекай-чекай. А я, Міхаель? — перебив Бемоля Антон.
Бемоль не зволікав із відповіддю:
— Міхаель у них під прицілом, а ти…
Бемоль зупинився. Він не знав причин шпиталізації Антона до «Аляски». Зазвичай цей алгоритм починався з терапії в головному відділенні, а вже після зустрічі з рідними чи замовниками особливих пацієнтів переводили далі, та у випадку з Антоном усе було інакше. Звідки ж йому було знати, що того злощасного вечора іскрила електрика, і декотрі з вільних палат залишилися без світла. Утім, артист висловив свою думку: