Змарнувати такий момент санітари не мали права. Чоловіки міцно вхопили Антона, задоволені тим, що здійнята пацієнтами буча ось-ось уляжеться. Тіло хлопця зависло над лінолеумом. Його тягли в бік рідної палати, а він усе обертався до хвіртки, воліючи пересвідчитись у наявності потойбічного переслідувача, але його і слід загув. Усе змішалося. Вигадка й реальність поєдналися в одне ціле, а галюцинації знову затягували Антона в прірву.
12
Наступного ранку в кабінеті головного лікаря представник спецслужб і Павлович метикували над нічною пригодою. Ескулап перебував не в найкращій формі. Набряклі через безсонну ніч щоки звисали мішками, обличчя мало похмурий вираз. Передозування нікотином надавало шкірі блідого відтінку, але найбільше допікала втрата вірного підлеглого. Шрек разом із Чахлим був залучений до злочинних схем шефа, і тепер його смерть наражала на небезпеку майбутнє головного лікаря. Чахлий, засліплений ворожістю до всього живого, не здатен на роль повноцінного компаньйона. Тут потрібна обережність і тверезе мислення.
Крім цього, таємнича смерть санітара в нетрях шпиталю породить масу пліток, і суворий вигляд майора, що стовбичив над столом, являв собою зайве тому підтвердження. Небажаний розголос міг накликати службові перевірки з центру, а отже, позбавити їхнього фігуранта теплого місця.
— Що робитимемо, Веніаміне Павловичу? — раптом подав голос Петля.
Павлович пошкодував, що в його руці немає сигарети. Він затягнувся повітрям і несміливо поцікавився:
— Як нещасний випадок можна оформити?
Лікар боязко підвів очі на офіцера спецслужби. Почуття провини викликало в нього комплекс меншовартості, а особливо перед цим гидким «комітетником», що давно тримав над ним владу. Уже й не пригадати, коли він потрапив на їхній гачок. Замолоду перспективний випускник психіатричного факультету мріяв про кар’єру науковця. Та підкорювати наукові вершини з порожніми кишенями виявилося непросто. Вирішив упоратися самотужки — дідька лисого! На самому захисті тему дисертації піддали нищівній критиці, а її виконання оголосили нерозкритим, як наслідок — ганебний провал. Після подальших невдалих спроб узяти реванш молодий спеціаліст облишив свою мрію і влаштувався на посаду дільничного психотерапевта в одній зі столичних клінік. Ось там і почав розкриватися весь його потенціал. Із часом його помітили люди з органів і запропонували кар’єрне зростання в одній із периферійних клінік в обмін на виконання державних замовлень — саме так вони називали незгодних із політикою держави. Периферія виявилася не такою вже й глухою — море, пісок, лагідний клімат, — а з постійним матеріальним заохоченням і взагалі здавалася раєм. У часи розвалу тоталітарної машини кращого місця годі було й уявити. Та, хоч кордони змінювалися, методи спецслужб залишились ті самі, що й доводили наступні слова Петлиці:
— Ми все зробимо, але галас, що зчинився довкола, нам не подобається. Останнім часом від вас самі проблеми, Веніаміне Павловичу.
Лікарю залишалося тільки проковтнути образу.
— Органи люблять тишу. Ви читали пресу? — з металевими нотками в голосі спитав майор.
Петля й далі стискав хватку довкола шиї лікаря, що знітився під його важким поглядом.
— Там ідеться про покійного Муховицького. Здається, ви й досі не вжили заходів щодо виявлення джерела з витоку інформації.
Повітря в кабінеті дещо наелектризувалося. Постійні докори муляли Павловичу влучним попаданням у ціль. Лікареві вривався терпець, і, щоб заспокоїтися, він уявив майора пацієнтом своєї вотчини — ох, він би тут дізнався, почім ківш лиха! Проте наявність певних обставин повернула Павловича до реальності:
— Розумію, що вам доводиться залагоджувати наші проблеми, але ми теж не сиділи на місці. Буквально вчора щур був схоплений.
Слова лікаря не надто переконали Петлю. Викрутаси довкола цієї теми вже осточортіли офіцерові, але за наказом згори він мусив підігрувати ескулапу, хай як противився цьому.
— Хочеться вірити, Веніаміне Павловичу. Хочеться вірити, — сухо відповів Петлиця.
Врешті він запевнив, що замаскує смерть Шрека під нещасний випадок, і покинув лікаря у власному кабінеті. Павлович потягнувся за цигаркою — ніщо так не вгамовувало його нерви, як нікотин.
Кабінет поступово заповнювався димом. Попільничка встигла вщент заповнитися попелом, коли до кабінету увійшов Чахлий. В оповитому отруйним туманом приміщенні санітар вигляд мав похмуріший, аніж зазвичай. Він мовчки поклав на стіл лікаря біляву перуку.