Він знову повернувся в ту злощасну ніч, коли за кермом службового автомобіля гнав у негоду нічним містом. Білявка вискочила з-під автобуса, що стояв на узбіччі, і він уже нічого не міг удіяти. Слизькі шини, немала доза алкоголю, розпач від зради найріднішої людини — ці всі множники в добутку призвели до загибелі незнайомої дівчини. І, хоча він намагався її врятувати, транспортувавши до лікарні, бідолашна померла по дорозі. Так, подальші дії зганьбили його людську гідність. Антон мав би відшукати її рідних, здатися поліції і, зрештою, по-християнськи поховати її тіло в землю, але побоявся. Злякався в’язниці, кари й узагалі — майбутнього. І, можливо, він би змирився, якби трагедія набула розголосу, але ж ніхто не дізнався! Ніхто її не шукав! Принаймні довгий час, коли він пиячив, намагаючись залити всі свої біди оковитою. Щоправда, згодом життя стало догори дриґом.
Попри негоду й темінь, його хтось бачив. Хтось запам’ятав номер його машини й уже по ньому натрапив на слід, ретельно замаскований ним під водою. Для нього це був нещасний випадок, а для когось — убивство найріднішої людини. Інших варіантів Антон не мав, та й не міг мати! У жодні примари й видіння з потойбічного світу він не вірив, а психіка похитнулася хіба внаслідок холоднокровних знущань, якими його зводили з білого світу. У цьому нема нічого дивного. Від самих лише докорів сумління шкіра вкривалася дрижаками, а від переслідувань Привиду — волосся ставало дибки.
У темному закутку кімнати щось ворухнулося, сполохавши бранця.
— Хто тут? — боязко спитав Водолаз.
— Антох-о-о… — протягнув змученим голосом Бемоль. — Хвалити Бога, оклигав.
Голос Бемоля хрипів у мінорній тональності. Він відзеркалював усю гіркоту поразки, якої зазнала його операція, а разом із тим поставила під загрозу життя завербованого ним товариша.
— Ми в карцері, — сухо пояснив Антон.
— Так, я знаю, — відповів Бемоль і застогнав від болю.
Антона вкотре знудило на підлогу. Чоловік обтерся рукавом сорочки, не годен осягнути, що це з його здоров’ям.
— Що зі мною?
— Схоже, тебе перекачали галоперидолом. Ці суки знають, як убивати. Мене он запеленали в мокру гамівну сорочку, її тканина висихає, стягуючи шкіру, здуріти можна…
Голосові зв’язки артиста защеміли від болю. Сорочка зібралась, обпікаючи Бемолеву шкіру. Зласкавившись над другом, Антон спробував підповзти ближче, але його несподівано спинив залізний ланцюг, який кайданками охоплював гомілку.
— Чорт! Припнули, мов собаку! — вилаявся Антон.
Відчай дедалі більше огортав хлопців. Вони згасали, чітко усвідомлюючи безвихідь, неминучість катування і, можливо, втрату життя, що з огляду на невдалий рейд здавалося цілком реальним.
— Розвели нас, Антоне, — видихаючи, промовив Бемоль.
— Я плив на світло, а замість тебе — Шрек… — тихо відповів приятель.
Бемоль перевів дух, згадуючи свою раптову зустріч із санітаром, який підкрався так тихо, що йому мало серце не вискочило з переляку.
— Я навіть не почув, як він підійшов. Підозрюю, він тепер відіграється на нас.
Антон підвів важкі повіки та глянув на співрозмовника.
— Не відіграється, я його вбив.
Навіть скутість гамівної сорочки і страшний біль не завадили Бемолю на мить підвестися, щоб добре роздивитись обличчя Антона.
— Що? Ти серйозно? — ледь стримуючи подив, мовив приголомшений Бемоль.
— Так, — коротко відповів Антон. — Пощастило затягти його під воду.
Хвиля болю вкотре прокотилася тілом Бемоля, і він ліг, аби зайвий раз не ятрити рани. Ситуація вийшла з-під контролю. Смерть санітара докорінно змінювала на гірше їхні позиції, адже Павлович такого не спустить із рук нікому!
— Господи, наші справи геть хрінові.
— У мене не було варіантів, — спробував пояснити Антон.
— А що з картою? Ти потрапив у кабінет Павловича? — поцікавився Бемоль.
— Так. Я встиг передати її Міхаелю.
— Це ти слушно зробив.
Бемоль видихнув.
— Найгірше, що зараз нема як подати сигнал небезпеки на волю.
Приреченість у Бемолевих словах перекинулася й на Антона.
Життя зупинилося за крок до ешафоту, у цих чотирьох стінах, прикуте ланцюгом до стіни. Кати ладували шибеницю, і не було жодного сумніву, що сьогодні-завтра на ній теліпатиметься його тіло.