Хоча сплять не всі. Притьмом рухаючись за хлопцем, Уляна ковзає поглядом по обличчях дівчат, напівприхованих темрявою. Світанок усе ближче. В момент, коли очі Уляни зупиняються на повіках середньої сестри, Нуся різко піднімає їх і незмигно дивиться.
Уляна втікає, не озираючись. Навіть якщо всі родичі зараз прокинуться, вона не зупиниться і не повернеться.
Пінхаса на подвір’ї вже немає. В нерухомій передсвітанковій темряві Уляна помічає просвіток відчиненої хвіртки і розуміє, що він вийшов на вулицю і запрошує її зробити те саме.
На вулиці його теж не видно. Тільки рівномірно хрумтять камінці під його ногами, поки він віддаляється.
Уляна зачиняє хвіртку і відчуває на своїй скроні чийсь несвіжий подих. Над нею нависає обличчя сусіда — кінчики вусів погойдуються перед Уляниними зіницями, ніби приманка для кицьки. За цих кілька секунд, здається, вже майже повністю розвиднилося. От-от повстають її батьки.
Уляна киває сусідові, ніби нічого й не сталося, і біжить наздоганяти Пінхаса. Задихана, хапає його за передпліччя. Він весело їй усміхається. — Куди ми? — запитує Уляна. — Далеко, — відповідає хлопець. — Я покажу тобі те, чого бути не може.
Вони переходять зі стежки на стежку, продираються крізь кущі навколо дедалі простіших хат і врешті опиняються за межею містечка. Кам’яниці залишаються куняти у складках пологих грудей-пагорбів. Шлях пролягає уздовж Стрипи, проти її тягучої течії. Тут Пінхас просить якогось єврея з жінкою їх підвезти. Він не зважає на насуплені лиця й несхвальні погляди. Жінка знає Пінхаса: розпитує про пана шохета і його дружину (свіжу, як рожу, здорову, як гарбуз, здалеку видно, що обросла новим хутром), про здоров’я Фейґ, старшої і молодшої. Слухаючи чемну Пінхасову відповідь, вона м’яко усміхається, а тоді її погляд знову падає на Уляну, й усмішка зникає з її обличчя.
Дітям смішно від того, як віз підкидає їх догори, як товче ними по вибоїстому шляху. Ранкове сонце набирає дедалі більшої сили: засмагла шкіра вкривається краплями поту, навколишні поля розчиняються у сліпучому сяйві. Пінхас тулить до грудей полотняний мішечок із чимось важким і прямокутним, що проступає з-під тканини. Коли Уляна простягає руку, він лише заперечно хитає головою і хитро мружиться.
Коли віз проминає Підзамочок, Уляна починає куняти. Її голова ритмічно стукається об дерев’яні борти. Крізь напівзаплющені повіки вона бачить, як під руїнами замку розгортається сувій яблуневого саду. Кожен пагорб, що вигулькує з того чи іншого боку, має трохи інший відтінок. Клапті полів на відстані складають строкатий малюнок.
Зі сну Уляну знову вириває Пінхас. Віз стоїть посеред незнайомого села. Чоловік із жінкою напружено чекають, поки діти нарешті зійдуть. Ми приїхали, каже Пінхас. Далі підемо пішки.
Уляна наскрізь мокра, спітніла. Важкий полуденний сон обліпив її з усіх боків, наповнив м’язи неповороткою вагою. Шкіра вкрита шаром куряви. Пінхас теж увесь мокрий і брудний. Сонце стоїть просто над ними, високо в небі.
Він веде її кудись стежкою, і трави шмагають їх по ногах. Коники сюрчать так оскаженіло, що від їхнього вереску болять вуха. Уляна ледве переставляє ноги. Їй давно вже перестало все це подобатися: куди ти мене волочиш, якого дідька? Мене ж удома уб’ють. Якби хоч було заради чого.
Ніби цього всього замало — невдовзі під ногами починає квецяти болото. Грязюка міцно присмоктує до себе, а відпускає неохоче, з гучним плямкотінням. У теплій волозі аж кишить живністю: розбігаються вусібіч довгоногі водомірки, розпорскуються жаби, з-під підошви вивертається якась гадина — Уляна не встигає помітити, чи мала вона жовті плямки біля вух. Мерехтять крильцями бабки, сонно повиснувши у повітрі. Литки і спина обкусані комарами. Жирні лискучі в’юни звиваються в намулі.
Уляна показує на в’юна — можемо наловити їх і продати. Пінхас заперечно хитає головою. Мені їх навіть торкатися не можна, що ти.
Врешті діти виходять на сухе узвишшя. В повітря здіймається кілька чапель. Щось кричить у корчах голосом кота або покинутого немовляти — аж мурашки біжать по спині.
Давай тут полежимо, — благає Уляна. Але Пінхас смикає її за руку й тягне далі. На протилежному боці острівця чекає невеликий човен.