До постійних відвідувачів належала дослідниця архітектора Заболотного — здоровенна баба з могутніми частинами тіла, яка носила капелюхи, шалі, синтетичні блузки, що тріскотіли і розсипали іскри, ніби під пахвами у цієї жінки постійно працювало дві бригади зварювальників. Порівняно з нею Малишка зі своїм майонезним яйцем у бороді був просто янголом. Вона постійно здійснювала якісь вибрики, то починаючи несанкціоновано робити знімки матеріялів, то сварячись по телефону в читальному залі, то супроводжуючи читання нестерпним бубонінням — і цим змушувала Роману втручатися, робити їй зауваження, вести безглуздий діялог, переступати через себе. Основним коником бабери, проти якого Рома нічого не могла заподіяти і через який вважала дослідницю Заболотного своїм особистим ворогом, була її звичка рясно спльовувати на пучки пальців, щоб перегортати сторінки листів і рукописів.
Але здебільшого у читальному залі працювали тимчасові відвідувачі — студенти, які приходили на один чи два рази, неуважно копирсались у теках, платили за ксерокопії, позіхали і нудились — і не з’являлися більше ніколи.
Більшість відвідувачів Романа негайно забувала, щойно вони покидали стіни Архіву. На повторну появу декого з них вона чекала роками.
Траплялись і чудернацькі випадки. До Роми прибігла захекана й розпашіла Коротулька Саша з підвалів Фонду і повідомила про чоловіка з чотирма валізами.
Саша схопила Роману за руку й потягнула коридором до кабінету директорки. Там уже стовбичило повно народу: вахтер, прибиральниця, дехто з дослідників і більшість працівників. На підлозі у кабінеті секретарки лежали розкриті валізи з якимось пожовклим барахлом. Старі зошити, списані школярським похилим письмом, фіолетовим чорнилом, вицвілим і розмитим, схожим на марганцівку. Коричнево-сепієві знімки зі зубцюватими краєчками. З глянсових прямокутників визирали наївні і розгублені обличчя людей з минулого століття: жінки в хустках і беретах, чоловіки в недоладних костюмах, перелякані й заплакані діти. На тлі релігійного обряду сидів на дерев’яній загорожі великий гордий півень. Голова корови з викоченим оком тягнулась до заквітчаних з нагоди весілля воріт.
Навколо валіз висів важкий сопух гнилизни.
Чоловік якраз пояснював директорці походження запаху: мовляв, бабина сестра тримала свої записи й фотографії в погребі, поруч із бульбою, цибулею, буряками і діжею квашеної капусти. Вони з сестрами, хоч на свій похилий вік (у їхньому роду всі жінки доживають майже до сотки) ще й зберігали доволі ясні та світлі голови, після пережитого вроїли собі й одна одній, що сусіди от‑от здадуть їх владі. Баби й самі сміялись із цього страху, і насправді наче в нього не вірили. Розуміли, що це така рана в мозку чи в якомусь іншому органі, фізичне пошкодження тканин, хімічний дисбаланс речовин у крові — але нічого не могли вдіяти з нав’язливою звичкою переховувати свої речі. Чоловіка звали Богданом. Говорив він упевнено, твердо і гарно, а сам був серйозний і самозамилуваний, добре одягнутий і пристойний. Зачіска — одночасно невимушена і продумана. Широкі плечі. Сорочка прилягала до міцної спини.
Йому подобалася та увага, яку він на себе тут зібрав, — і він явно розумів, що цю увагу притягують не смердючі валізи його древньої родички, а він сам — своїми інтонаціями, жестами, манерою триматись. Чарівний тип. Романі такі ніколи не подобались.
Чоловік приніс зі собою кілька пляшок рожевого шипучого ламбруско з ягідним присмаком і особисто простежив, щоби кілька ковтків дісталось кожній архівній працівниці, і вахтерові, і Коротульці Саші, і Романі. Все це можна було заїдати сушеними скибками яблук і зацукрованими горіхами. А потім на хвилі відчуття близькости, сп’янілі від людського тепла, всі присутні висипали на сходи, що вели до архівного входу, і там, захлинаючись від вологого сміху, кпинячи одне з одного, почали фотографуватися з їхнім гостем на смартфони: робили групові і парні фото, чоловік приязно клав руки на плечі схвильованих працівниць, стримано торкався їхніх талій. На знімках він виходив бездоганно, і складалось враження, що ці фотографії — готовий продукт фотошопу. Що незугарні тітки причепили поряд із собою зображення плеканого актора.