Аж коли годинник на вежі Ратуші почав бити, Пінхас схопився на рівні ноги. — Ми знову занадто захопилися, ми знову про все забули, — вигукнув юнак перелякано. — Я пообіцяв батькові зустрітися з ним біля фонтана. Що б не сталося, а я мушу бути поруч із ним.
Лейб Кіршнер навіть не ворухнувся. Він сидів за своїм великим столом, на якому височіли башти з книжкових томів і стоси аркушів паперу, списаних охайними рівними рядками, виведеними господарем. Праворуч і ліворуч від столу, за спиною Кіршнера, навколо м’якого пурпурового фотеля похитувалися вигадливі книжкові будівлі — паперова архітектура зі шкіряними оздобами. Під ногами, на килимі, візерунки якого скидалися на фрагменти земної поверхні, побаченої з висоти пташиного лету, лежали сувої географічних мап, манускрипти та креслення. На книжкових полицях, окрім книжок, стояли свічки, дзвоники, яади в оксамитових футлярах, інкрустовані гірським кришталем скриньки, вирізьблені з дерева й кості фігурки мандрівників на верблюдах чи віслюках, проповідників і танцюристів, пісочні годинники, черепи дрібних тварин, глобуси, компаси, термометри, колекція люльок і дзбанки з висохлими травами. Книжки та дрібнички належали, звісно, самому вчителеві, тоді як будинок і його внутрішня оздоба походила від померлої дружини Кіршнера — єдиної і найулюбленішої доньки власника кількох кам’яниць Якова Вайса. Колись, іще до одруження, вчитель гебрейської школи Кіршнер, не нарікаючи, тулився в тісних кімнатках, де на подобі постелі під ковдрою тримав свої книжки, оберігаючи їх від дощу, що лився крізь дірки в дахові. До цього способу життя він був настільки звичний, що майже не потерпав, коли за радянської окупації йому довелося критися щоночі в іншому домі, ховаючись від переслідувань комуністів. І все ж його серце було разом із бібліотекою: у двоповерховій кам’яниці, зручній і затишній, ще й розташованій у вигідному й доброму місці, на Костельовій, навпроти костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, не так далеко від Ратуші, Синагоги й Бет-Мідрашу.
Послухай, хлопче, — сказав поважно й тихо Лейб Кіршнер, сива борода якого була оторочена рудими кучерями. — Послухай мене уважно. Ми не підемо з тобою на площу Ринок, ми з тобою залишимося тут, у моєму домі, поки не допетраємо, як нам слід учинити далі. Я з радістю відпустив би тебе на всі чотири сторони світу, бо, щиро кажучи, втомився вже від твого товариства, але у нас із твоїм батьком домовленість: я пообіцяв залишити тебе тут, у себе, і за потреби сховатися разом із тобою в надійному місці, поки він не подасть нам знак.
Хіба ж ви не повинні також з’явитися на площі, як наказано? — запитав Пінхас, нездатний визначити свого стосунку до того, що відбувається.
Я хотів би якнайдовше сам вирішувати, що я повинен, а що — ні, — відказав Лейб Кіршнер.
Пінхас відкрив рота, щоб запротестувати, але якраз цієї миті у важкі двері тихого й затемненого високими тополями двоповерхового будинку з голубником на стриху хтось нетерпляче загупав. Було чутно, як кілька десятків переляканих поштових голубів, залопотівши крилами, випурхнули назовні. Крізь вікно Пінхас зауважив, як вони нервово кружляли навколо ваз на аттикові, навпроти тимпана з Сікстинською Мадонною, аж доки не повсідалися й не втихомирилися, набундючившись.
Кіршнер насторожено примружив очі, рвучко підвівся з-за столу, наблизився до Пінхаса і спробував жестами переконати його сховатися під тапчаном із гаптованою оббивкою. Гупання тим часом не припинялось — удари лунали рідше, але настирливіше, геть по-хамськи. Пінхас обійшов свого вчителя — нижчого від нього на цілу голову, сутуло схиленого вперед від вічного сліпання над книжками — і, відчинивши двері бібліотеки, вийшов у просторий передпокій. Він смикнув на себе двері, сподіваючись побачити на порозі батька, але помилився: до будинку влетів Герш, ще один учень Кіршнера.
Барух хаба, — привітав його вчитель.
Герш мав на собі вим’яту уніформу та кашкет із зіркою Давида на ньому, руками він стискав ґумового кийка. Герш був лютий — такий лютий, що Пінхас навіть не одразу його впізнав.
І ти тут, Бірнбауме, — гаркнув на Пінхаса Герш. — Я бачив твого батька на площі — чому ти не з ним?