А ще: чи має бодай якесь значення те, що перед тим, як тебе уб’ють, ти бачиш неподалік знайоме обличчя? Стає від цього краще чи гірше? Ненавидиш ти його чи знаходиш у ньому розраду?
Авель міг тужити за містечком, що залишається без свого різника. Хто продовжить його справу? Він свідомо не передав Пінхасові мистецтва забою тварин. Хлопець був з іншого тіста.
Авель міг відчувати жах і паніку. Міг не розрізняти більше нічого й нікого, міг перестати навіть реагувати на біль.
Поруч із ним плелися такі самі побиті й отупілі чоловіки — запухлі обличчя, червоні очі, закривавлені голови, вибиті зуби. Хтось плакав. Хтось молився. Хтось благав. Хтось верз нісенітниці, збожеволівши. Кожен негайно падав на землю, збитий ударом.
На місці, поруч із ямою, в них по черзі відібрали гроші й особисті речі. Роздратований молодик сортував предмети по різних скриньках, інший — меланхолійний, у круглих окулярах — фіксував усе в журналі. Їм наказали роздягнутися. Одяг Авеля, хоч і брудний, не просякнув кров’ю. Його груди прорізав нестерпний щем, коли він поклав перед собою футляр зі складеним талесом, який досі дивом ще був при ньому. Цей шовковий талес вишила для нього Пуа. Йому так захотілося бодай один раз іще прочитати в ньому молитву Шахарит. Так захотілося надягнути на голову і на руку біля самого серця свої тфіліни.
Повністю голий, Авель стояв серед натовпу голих чоловіків.
Шхітою заборонено, щоб одна тварина бачила смерть іншої. Шохет повинен зробити все, щоб до цього не доходило за жодних умов.
П’ятьох наступних нагих людей гнали до ями і наказували лягати на мертві тіла. Постріл. Постріл. Постріл. Постріл. Постріл.
Лайка. Сміх. Короткі чіткі накази.
Авель відчув шкірою живота і грудей холодну та мокру від крови спину чоловіка під ним. Він упізнав цього чоловіка. Постріл.
фотокартка: костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії
Герш показував дорогу. Тепер він більше не тремтів. Був енергійний, рішучий — здавався майже радісним. Решта за ним не встигала, так швидко він ішов у бік костелу летючими кроками, ледь підстрибуючи. Ґумовий кийок, як маятник, розгойдувався вперед-назад.
Ця радість походила від полегшення, що можна нарешті вже не приховувати. Можна не розриватися між безпекою і сумлінням, припинити обмірковувати вибір, дати запаленому, ніби збільшеному вдвічі, мозку спокій. Дотепер Герш цілодобово тільки те й робив, що гарячково пережовував версії і варіянти: як йому краще повестися, яку лінію вибрати, дбати про себе чи спробувати допомогти, як зробити, щоби поєднати перше з другим, як не мучитися сумлінням, як не боятися, що твої наміри викриють, як зрозуміти свої наміри. Думки дробилися на сотні й тисячі дрібніших, розсипалися на уточнення, ймовірні наслідки та передумови, додаткові перепони, обґрунтування, аналіз, припущення. Герш не міг спати. Герш не мав спокою. Герша дратували його зверхники, які були повсякчас сповнені підозр і карали будь-кого навіть без найменшого приводу, чи й навіть не карали — їхня тяжка праця не була пов’язана з покаранням: їм треба було очистити простір від якомога більшої кількости людей, і цим вони й займалися, не вдаючись у деталі, що не були пов’язані з технікою й технологією головного завдання.
Але не меншою мірою дратували Герша і жертви цих зверхників, котрі, як йому здавалося, постійно поїдали його благальними поглядами, вдавали з себе нещасних, імітували пекельні муки, аби лише він зглянувся і їм допоміг. Він почував із їхнього боку моральний шантаж. Його шантажували поглядами: сусід Каплан, який був найближчим приятелем покійного Гершевого дідуся; швачка Ривка, яка шила для всієї Гершевої родини одяг; Ане, сестра Гершевого однокласника, з якою вони колись перезирались у темряві саду; молодий красень-рабин і його вродлива дружина (обоє були скрипалями); власники і продавці крамниць, у яких Герш найчастіше купував продукти й речі; дідугани в хутряних штраймлах, темних очей і дзьобатих носів яких Герш панічно боявся з самого дитинства; жінки, з якими Гершева мама пліткувала на Торговиці. Та що їх перераховувати: Гершевої допомоги вимагав кожен — незважаючи на те, наскільки близько вони зналися з самим Гершем чи з членами Гершевої родини, які (і від цього Гершеле, мамусина радість, бабусин солодкий хлопчик почувався водночас і спокійно, і незатишно) сиділи в безпеці у великій схованці під кам’яницею на Підгаєцькій.