Запала тиша. Раптом серед цієї мовчанки Баал Шем почав виголошувати цілі сторінки з Тори — жодним чином не пов’язані з запитанням. Він говорив і говорив, не припиняючи, розмірено і з великим почуттям, а його учні слухали і дивувались: невже їхній вчитель не зрозумів запитання?
Аж раптом святий раббі Яків-Йосеф з Полонного почав гримати рукою по столу і промовляти: «Турецька, татарська, грецька, англійська, іспанська, волинська», — і так продовжував, не змовкаючи, немов завдяки святим словам Тори і вчителя Бешта осягнув джерело і природу кожної з семи десятків земних мов. Його думки перетворювалися на слова і негайно спурхували в повітря з його уст, одягаючи шати не знаних досі мов, які щойно відкрились йому завдяки уроку, отриманому від благословенного праведника Баал Шема.
Коли ж Бешт перестав читати з Тори, замовк і раббі Яків-Йосеф. А знесилений Бешт тихо проказав: «І говорив він про дерева…» Маючи на думці, що після того, як він припинив вимовляти слова Тори, в нього не залишилося більше сил для осягнення інших мов чи будь-якого нового знання.
фотокартка: рядок жіночих потилиць у перукарні, пелерини, дзеркала, сушарки
Чи пощастило Іді Кріґель, яку доктор Зайфер як представник Юденрату за дорученням німців обрав старшою медсестрою єврейської лікарні? Іда Кріґель не мусила тепер продавати домашні шовкові пошивки й мило за собівартістю (плюс шматочок хліба), постійно перебуваючи під загрозою розстрілу, якщо не встигне уникнути погляду німецького жандарма або українського поліцая. Не мусила вона й виконувати брудну роботу, на яку прирікали інших жінок, її знайомих.
Її кузина Сара полірувала меблі в домівках німців. Якось в одному помешканні вона натрапила на стіл, фотелі та креденс, конфісковані з їхнього дому. Кожна тріщинка на дереві була добре знайома. Навіть рідний запах іще не вивітрився. Іншого разу дружина ляндкомісара запитала, чим Сара займалася раніше. Довідавшись, принесла ножиці і сіла спиною до жінки, показавши ребром долоні бажану довжину. Але Сару цей жест наштовхнув на інші думки. Вона сама себе злякалася — ледве стримала крик. Тримала ножиці спітнілою рукою. Біла шия була так близько. Сариного батька і старшого брата (які доводилися дядьком і кузеном Іді Кріґель) забрали в табір праці у Великих Бірках. Батько невдовзі помер. Про брата нічого не було відомо вже кілька тижнів.
Іді пощастило, бо вона продовжувала займатися тим самим, що й завжди.
Чи була вона захищеною? Доктор Зайфер казав, що поки єврей працює, він потрібен німцеві. Праця дає шанс вижити. Вони не будуть чіпати тих, хто задіяний у важливі справи, заспокійливо повторював він.
Чи в Ідиній праці з’явилося тепер іще більше сенсу? Доктор Зайфер казав, що від них ще дужче залежать життя євреїв. Вони мусили визначати придатність до тяжкої роботи у таборі. Це був справжній шанс на порятунок, стверджував доктор Зайфер. Тому Іда часто називала сухоти легкою застудою, а дизентерію — розладом шлунка. Якщо раніше вона намагалася затримати в лікарні кожного, хто скаржився на найменшу слабість, тепер — мусила називати повністю здоровими і виштовхувати з лікарні хворих на тиф, пневмонію, віспу, туляремію, правець. «Здоровий і придатний до праці», — писала вона на бланках, несила відігнати від себе образи нещасних із вижовклою шкірою, запалими очницями й гарячковим блищанням очей. — Ти їх рятуєш, — повторював доктор Зайфер.
Усіх не можна було називати здоровими. Німці не повинні були помічати явних зловживань становищем із боку персоналу. Доктор Зайфер приходив і клав перед Ідою список тих, кого неодмінно слід скерувати до табору. Іда знала, що ці люди заплатили німцям через Юденрат великі гроші, що вони віддали всі статки для того, щоб опинитися за колючим дротом у Кам’янці, Бірках чи Глибочку. Тепер вони не мали нічого. Але інакше їх негайно розстріляли б.
Ти рятуєш їхні життя, — запевняв доктор Зайфер.
Інших хворих треба було називати хворими. Можна було ставити справжні діягнози, не кривити душею, виконувати свій обов’язок. Сухоти, дизентерія, тиф, пневмонія, віспа, туляремія, правець. Декого Іда могла залишати в лікарні (ми маємо золоті годинники, докторе Зайфер, коштовності, хутро, у нас ще залишилася чудова постільна білизна, ми принесемо вам майже нову порцеляну). Але всіх не могла (я віддала вже всі гроші, я віддала навіть усе взуття та панчохи, я більше нічого не маю). Іда знала, куди їх ведуть від неї, куди забирають. Вона давала на прощання таблетку аспірину. Робила заштрик. Просила дозволу швиденько продезинфікувати гнійники. Іноді траплявся добрий німець: — Це вже марна справа, фрау, їм уже все одно. Але нехай. Я зачекаю. Якщо вам від цього стане краще.