Колійовою есесівці з поліцаями гнали євреїв у напрямку вокзалу. Лави напіводягнених людей, закривавлених і побитих, виваляних у землі (їх, вочевидь, повитягували зі сховків), йшли мовчки, важко совгаючи ногами, під лайку своїх охоронців. Багато хто ніс на руках дітей чи вів їх за собою, ніжно стискаючи їхні долоньки. Зовсім маленькі плакали, але більшість довірливо тулилася до дорослих, світячи уважними очима. Хтось устиг спакувати з собою клунки з найнеобхіднішим і найціннішим. Одна жінка (Зена знала її) пошепки благала поліцая (Зена його знала) дати їй можливість повернутися додому по забуту метрику. Той тільки підсміювався і заперечно хитав головою. Врешті втратив терпець і гаркнув. Жінка трохи помовчала, а тоді зненацька закричала страшним голосом, налякавши кількох дітей, що зайшлися плачем. Розлючений поліцай вистрелив у юрбу. Хтось упав і залишився лежати на розбитій дорозі. Зена зауважила руку, відкинуту вбік від тіла. Діти захлиналися плачем, тулячись до батьків, притискаючи до себе іграшки. Жінка, яка спричинила це, вже не могла йти сама після кількох десятків ударів чобітьми по ребрах. Їй допомагали старі Карфункелі: обійняли з обох боків і тягнули, хоч самі ледве переставляли ноги.
Зена зустрілася поглядом із Ритою Карфункель. Стара, задихана й виснажена, з перукою, яка збилася набік, кивнула Зені головою так, як віталася з нею на вулиці ще два роки тому — стримано, по-діловому.
Зена рушила далі на Підгаєцьку. Всюди на хідниках лежали мертві тіла: племінниця Рінґельблюмів, вогненного волосся якої не можна було помилити з чиїмось іншим, Натан Векс, який, здавалося, продовжував широко посміхатися, хоч у його роті було повно крови, Хая Афлер, що, навпаки, завмерла просто посеред потоку свого майстерного ниття й голосіння. Ганя Дідик — дівчина, яка багато років прибирала у Афлерів і ще в кількох родин, — сиділа над головою мертвої Хаї і щось зосереджено робила з нею руками. — Облиш її, вона мертва, не бачиш? — сказала їй Зена, думаючи, що Ганя намагається привести Хаю до тями. — Їх треба поховати, — додала вона, а тоді зрозуміла, що Ганя виймає з вух пані Афлер золоті кульчики. — Бідна пані Афлер, сказала Ганя, не припиняючи свого заняття. Видно, тканина вух уже заніміла, вивільнити прикраси було нелегко. — В інших жінок на вулиці прикраси повидирали з живого м’яса. А пані Афлер залишили. То я думаю — їй і так уже вони не знадобляться.
Уже наближаючись до будинку Кріґелів, Зена Фрасуляк зрозуміла, що прийшла надто пізно, що вона нічим і нікому не зможе допомогти. Їх вишикували під стіною і тримали під прицілом: стару розпатлану Естер, яка бурмотіла собі під ніс і спльовувала кров на землю, затято витріщившись у порожнечу перед собою порожнім поглядом, і заплакану Сару, яка тремтіла всім тілом і обіймала трьох своїх дітей — двох хлопчиків, дев’яти й семи років, Хаїма й Аарона, і чотирирічну Мальку. Діти боязко тислися до матері, не зводячи очей із поліцаїв. Ті пережартовувались між собою, ліниво походжаючи взад-вперед.
Зена ступила крок у браму з протилежного боку вулиці і зачаїлась. Іди поруч із родичами не було. А якби й була, подумала раптом Зена, чим би я могла допомогти їй? Для чого мене взагалі сюди принесло?
Вона гостро захотіла повернутися назад, додому. Захотіла вигребти з саду опале листя, підготувати до зими кущі порічок. Чомусь їй стало так страшно, що кінцівки обважніли й знерухоміли, легені перехопило болючим занімінням. Зена не могла дихнути.
Сходами повз будинок Кріґелів спускався есесівець. Він ішов неквапливо, ніби милуючись осінніми барвами навколишніх рослин. У лівій руці тримав складену вдвоє шкіряну нагайку і за кожним кроком постукував себе нею по литці. Наблизившись, есесівець гиркнув на поліцаїв. Один із них схопив за волосся Сару і потягнув на середину вулиці. Діти закричали і кинулись слідом за мамою. Малька трималася за поділ Сариної сукні і дерлася від крику, що наповнив вулицю, піднявся над дахами, змусив кажанів випурхнути зі сховищ на стрихах будинків. Роздратований німець націлився в Мальку. Сара впала перед ним на коліна, затуляючи собою дітей. Вона схопила есесівця за руку і намагалась її поцілувати, але це так зогидило й розлютило чоловіка, що його біле обличчя пішло червоними плямами, а рот перекривило гримасою. Спершу засвистіла в повітрі нагайка — але вона тут же обламалась об Сарине тіло. З носа Сари юшила кров. Хаїм упіймав есесівця за руку — але відлетів набік, опритомнів і знову повернувся до мами в обійми.