Я знаю, — відповіла натомість Христя. — Я ходила фотографувати будинок два роки тому, вони попросили мене забратися геть. Молода жінка в халаті — вона фарбувала собі нігті на подвір’ї, коли я туди прийшла. А потім на галерею з кімнати, в якій колись мешкала Іда, вийшов заспаний чоловік із рожевим тілом і сказав, що фотографувати не можна. Досить ввічливо, не сварився. Запитав, навіщо це мені. Я сказала, що знала людей, які там раніше жили. «Тепер це наш дім», — сказала жінка. Мені здається, там досі ростуть ті самі рослини.
Але повертаючись до Дудика, — додала Христя несміливо, — я думаю, що то не він показав німцям сховок.
Тобі здається! — тут же роздратувалась Нуся. — Що ти можеш знати? Він один із неєвреїв знав це місце. Батько приносив їм їжу і все необхідне, що міг знайти, але він їм одразу сказав: не бажаю нічого знати про те місце.
Ці прийшлі люди були йому такі вдячні, — пригадала Христя. — Я пам’ятаю, як він казав мамі, що жінки цілували йому руки щоразу, коли він щось приносив.
Його це страшенно мучило, — додала Уляна. — Дуже злило. Він на них кричав. Але вони не зважали.
Я все одно не вірю, що Дудик їх видав, — неголосно мовила Христя. — Я чула, що його розстріляли разом із ними.
Нуся пересмикнула плечима, засопівши.
Дудик допоміг Кіршнерові врятувати сувої Тори і книжки, — продовжувала Христя. — Вони з батьком витягли їх із крипти за вказівкою Кіршнера. Той трохи оклигав і повернув собі бодай якусь притомність. Але на себе йому було начхати. Єдине, що його цікавило, — це книжки. Щойно йому привезли їх, він зовсім заспокоївся. Сидів посеред них багато днів і ночей, а потім почав складати план порятунку книг. Почав вимагати від усіх участи. І батько попередньо домовився з якимось ченцем із монастиря. А Дудик пригнав воза вночі до кам’яниці Кріґелів. Далі вже Кіршнер з Дінкіними зробили все самі: завантажили сорок п’ять сувоїв Тори і вісім мішків із талесами та тфілінами на воза і поїхали вулицею Стефана Баторія, Торговицькою, Міцкевича, через міст над Стрипою, потім перетнули Костельну і нарешті дісталися монастиря. Їхній віз голосно скрипів, і кожен його протяжний стогін різав їхні нерви, тягнув із них жили. Вони чули постріли десь зовсім неподалік, проте саме там, де їхали самі, на їхньому шляху ніхто не траплявся. Ворота монастиря довго не відчиняли, але врешті кілька переляканих монахів прийняли віз із усім вмістом, хоч і відмовилися заховати у себе чоловіків. Повертатись до міста було небезпечно: там знову діялося. Валували собаки. Люди кричали. Один із монахів підказав, що можна сховатись у склепі на цвинтарі. Кіршнер і Менахем Дінкін послухались, а молодший Дінкін різко відколовся від них, тому що не міг покинути свою жінку з немовлям. Вони не встигли його зупинити. Це було неможливо.
І дуже він допоміг жінкам, — пробурчала Нуся.
Ну, — погодилась Уляна. — Його вбили одразу дорогою. Один німець прострелив йому голову, а інший сказав: не треба було вбивати, можна було використати його для роботи. Це бачив батько. Молодшого Дінкіна вбили вже перед будинком.
Один із послушників переказав за кілька днів Дудикові, що Кіршнер і старший Дінкін ховаються у склепі, — підхопила розповідь Христя, сама дивуючись зі своїх спогадів. — І Дудик носив їм туди їжу.
Бачиш, його не застрелили разом із жінками в бункері, — переможно вигукнула Нуся.
Таки ні… — протяжно мовила Христя, замислившись. — Але його застрелили пізніше разом із Кіршнером, коли простежили за Дудиком і знайшли цей сховок на цвинтарі. Застрелив хтось із поліцаїв, бо німці повернулися до Чорткова.
Такого я не пам’ятаю, — вперто стояла на своєму Нуся. — Але пам’ятаю, що Менахемові Дінкіну вдалося вижити. Ми з тобою бачили його потім у лісі, коли тато послав нас до Криводяка, — обернулась вона до Уляни.
Уляна кивнула: — Криводяк узяв його лікарем. Він стількох із того світу повитягав. Якби не Дінкін, вони би не протримались аж так довго. Дінкін і Матвієві витягнув кулю з ноги, і навіть ногу не довелося відрізати.
Тобі не здається, що його убив хтось зі своїх у тому лісі? Лікарів-євреїв наші хлопці убивали, коли стало сутужно. Щоб ті їх не здали, — сказала Нуся.