Вона подумала: ця Мішке, ця його маленька руда подруга, його крихітна спільниця, дбала про власну матір і саме тому не розповідала їй про смерть батька і брата. Я так само дбатиму про Пінхаса, так само його оберігатиму — і тому поки що не розповім про те, що Фейґа жива. Я ще встигну зробити це. Він іще відчує радість.
Згодом твоя баба не раз думала: що було б, якби я таки розповіла йому? Якби я так сильно не боялася відпустити його від себе, якби я була не такою жадібною, менш владною? Як би все склалося, коли б він вирушив уночі до лісу і знайшов Криводяка, знайшов Дінкіна, інших чоловіків зі зброєю, знайшов би свою сестру? Може, тоді все склалося б інакше?
Напевно, тоді все було би зовсім інакше, думала твоя баба не раз. Думала щодня упродовж сімдесяти п’яти років.
фотокартка: жінка годує курей і півня
Ні твоя баба, ні Пінхас не знали, що Мішке сказала неправду: пам’ятаєш, я згадала про той період, коли Мішке ходила заплакана і в синцях?
Коли ляндкомісар тримав Пінхаса замкненим у напівпідвальній кімнатці своєї білої вілли, розташованої над річкою Стрипою, час від часу відсилаючи по нього кремезного Ромця, щоб задовільнити мульку потребу в класичній філології, обидві Фейґи були ще живими. Василь Фрасуляк ще навіть не перевів їх до спеціяльно визначеної для євреїв вулиці, а продовжував приносити харчі до спорожнілого будинку Бірнбаумів.
Мішке знала, що бабуся й молодша сестра Пінхаса живі. Нетерпляча, широко усміхнена, вона забігла з вулиці на кухню, виклала на стіл шматок просвердленого дрібними дірками пружного будзу й розклала рядком тузин видовжених білих яєць. Ромцьо балансував на двох задніх ніжках кухонного табурета, впираючись плечима об піч, і спідлоба стежив за рухами Мішке. Вона склала на тацю сніданок для Пінхаса і поспішила до дверей.
Ромцьо викинув вперед обидві руки і впіймав Мішке за поперек. Молоко розхлюпалось на хліб, на тацю, на груди Мішке. Мокра тканина прилипла до шкіри. Погляд Ромця прилип до мокрої тканини.
Він зараз нагорі в господаря, — Ромцьо притягнув Мішке впритул до себе і, соваючись на табуреті, усміхнено дивився на неї знизу вгору. Увібрав носом повітря. Притулився ротом до її живота.
Мішке роздратовано виборсалася з його рук, поклала тацю на стіл, різкими рухами заходилась відтирати мокрі плями.
Потім зійшла сходами додолу, перевірила, чи справді Пінхаса немає в кімнаті. Навшпиньки проминула салон, де напівлежала з книжкою Генрієтта, наблизилася до зачинених дверей бібліотеки.
Мова була Мішке незнана, але від звуку знайомого голосу радість знову наповнила її зсередини, піднялася з живота до грудей і потім солодко зашумувала у скронях. Щойно закінчиться їхня з ляндкомісаром розмова, Мішке збиралася повідомити Пінхасові новину про його Фейґ.
А тим часом її потягнуло в кімнатку до хутер. Вона щільно зачинила за собою двері, навпомацки познімала футляри в повній темряві. Від пилу й нафталіну Мішке готова була розпчихатись, але, втиснувши обличчя в першу-ліпшу горжетку, вольовим зусиллям стримала напад. Далі вона просунулась углиб, до найніжніших шкур, які пестили їй щоки та шию. Їхні пухнасті хвостики, слизькі пасочки ковзали дівчині за пазуху, лоскотали під пахвами. Коли Мішке скинула блузку, вхідні двері рипнули. Промінь світла розмів густий ворс і негайно помер. Кілька важких поспішних кроків — і Ромцьо схопив Мішке рукою за шию, притягнув до себе задом, заліпив їй рота долонею. Вона відчувала, як її слина густо залила його шорсткі негнучкі пальці. Кілька хутер зірвалося з плечиків, і Мішке лежала тепер грудьми на них, знерухомлена так, як її було вигнуто. Вона спробувала пручатись, але тоді тиск на горлі став таким міцним, що Мішке почула всередині себе якесь тріщання, а від задухи її охопила паніка. Він безладно й розлючено шукав щось між її стегнами, то притягуючи до себе її сідниці, то знову їх відштовхуючи, і від цього смикання крізь вивернуті лопатки й плечі Мішке продирався вогонь, і вона мукала йому в руку, не впізнаючи свого власного голосу. І водночас чула нестерпно гучне рипіння дощок підлоги під їхніми тілами — з таким звуком у снах Мішке розгойдувалися сосни вітряної ночі. Вона чула, як її розриває від болю внизу живота, чула своє однотонне зчавлене волання, чула його хекання над лівим вухом — рубання дров — і відчувала його рясний піт, що котився їй на потилицю, а сама захлиналася слизом, вологою, які плинули з її горла і носа, з її очей. Понад усе Мішке боялася, що от‑от розчахнуться двері, і над нею, розтерзаною, закривавленою, вивернутою на зіпсованих шкурах мертвих тварин постануть господарі.