Поки Мішке лежала ще, не маючи сил підвестись і приклавши сорочку до роз’юшеного носа, Ромцьо щіткою чесав хутра, витріпував їх і розгладжував, і охайно одягав на кожне футляр. — Чим ти збиралася його потішити? — запитав він миролюбно. — Ти ж принесла йому якусь добру новину?
Мішке не одразу віднайшла в собі голос — та й той був радше хрипіння, сипке шепотіння.
Я хотіла сказати йому, що його сестра і бабуся ще досі живі, — відповіла вона і розплакалася.
Йди вмийся і шуруй нині додому, — сказав Ромцьо. — Я скажу фрау, що ти впала і побилася. Скажу, що ми з тобою ловили щура.
Він допоміг їй підвестися, підтримав, коли у неї в очах потемніло і вона на кілька митей втратила притомність, зім’якнувши, а тоді поплескав по плечі і порадив притримуватись за стіни.
І ти не скажеш йому нічого, — знову стиснув її за хворе плече. — Бо якщо скажеш йому або комусь іншому, то я скажу про тебе і хутра ляндкомісара.
Мішке не перепитувала, що саме не можна розповідати Пінхасові. Про всяк випадок вона не розповідала йому ні про те, що Ромцьо робив із нею на горищі, ні про те, що обидві Фейґи ще досі живі.
Пінхас був певен, що він залишився сам.
фотокартка: пеленають немовля, яке купали на одній із попередніх фотокарток
З віконечка його кімнати було видно вулицю, якою людей гнали на Федір. Іноді Пінхас впізнавав декого з них, іноді люди були незнайомі, але їхні лиця і зсутулені охлялі постаті разили втратою, спустошеністю, смертю, якими Пінхас і сам був просякнутий наскрізь. Що з того, що він старанно уникав власного відображення в шибах і люстрах, у чайній ложечці, в ляндкомісарових окулярах. Там, за вікном, у напрямку до монастиря василіян тяглися вервечки Пінхасового відображення. Лахміття погойдувалося на їхніх плечах, ніби плоть розчинялася сама по собі з кожним кроком наближення до місця розстрілу. Хоча це було би надто значним полегшенням — просто розчинитися дорогою до ями. Пінхас плакав і вгризався зубами у власні передпліччя, впивався нігтями у своє тіло, щоб фізичний біль допоміг бодай на мить заглушити біль від побаченого. Старий, який ледве волочив ноги, — з вибитим оком, з головою, що тремтіла на немічній шиї. Жінки, майже повністю роздягнені, що ковзали по вкритому кригою схилу.
Діти, яких несли на руках і вели за руки. Пінхас знав, якими на дотик є їхні маленькі долоні, пальчики, міцно сплетені з пальцями дорослої руки. Йому знайомі були їхні серйозні зосереджені погляди. Одна жінка кинула у сніг під деревом немовля, інші скупчилися в тому місці, намагаючись відгородити згорток від поглядів конвоїрів. Але ось один із них щось помітив і кинувся вперед, розштовхуючи юрбу. Хтось упав і розбив голову. Бризнула кров. Жінка кричала страшним голосом. Немовля розривалося від плачу — і різко стихло після пострілу, ніби його крик відрізали ножем. Від гуку над кронами дерев здійнялася зграя ворон. Мати дитини впала додолу, як мішок із камінням. Її привели до тями ударами чобота по голові. Двоє старших жінок підвели її з землі і поволочили на собі вперед, догори.
Пінхас бачив виголений череп літньої жінки, яка гладила темні коси молодої дівчини, поки та роззиралася навсібіч, вертіла головою, як сполохана пташка, готова от‑от спурхнути, — і раптом вона натрапила на погляд Пінхаса у віконечку, і її очі спалахнули непоясненною, відчайдушною надією. Пінхас упав горілиць на підлогу, і мовчки лежав, дивлячись у стелю. Він не знав, скільки минуло часу, коли, досі пойнятий дрижанням, потягнувся до вікна і визирнув на порожню вулицю, на ряд дерев навпроти, на силует ворона, що завмер на стовпі.
Вже давно не було тих людей. Вже давно не було тієї дівчини. Чорні птахи скупчилися під деревом, куди жінка жбурнула згорток зі своєю дитиною.
Мішке повернула його з заніміння. Він навіть не чув її кроків, не чув звичного брязкання ключів. Вона притулилася до нього ззаду м’яким теплим тілом, розплюснула щоку об його ліву лопатку. Пінхас здригнувся, здивувавшись, що світ навколо існує. (Уляна напружилась і відчула, як горлянку стискають ревнощі. Ну, що ти, сказала вона собі подумки, до кого ти це відчуваєш?)
Мішке ковзнула під Пінхасову пахву, втислась обличчям в його груди, ніби хотіла врости в нього, втопитись у його тілі.