фотокартка: дві схожі між собою жінки середнього віку (ймовірно, старша і середня сестри) чистять віниками килими і верети в снігу серед саду
Спершу Нуся думала, що одяг підсохне і їй стане ліпше. Але відчуття важкого мокрого вбрання, холод якого проймав до кісток, став її почуттям, коли Криводяк розплющив очі й поглянув на неї.
Він був розчарований, її побачивши, і це розчарування притягнуло за собою страшний приступ болю від розтрощеного стегна, тканини якого вже почорніли і блищали вологим блиском, виділяючи масний запах гниття, від котрого нікуди неможливо було подітися — хіба лише погодитися його вдихати. І Нуся погодилася. Вона була готова майже на все: дихати страшним смородом, тремтіти в мокрому одязі, витримувати гнів і злість через те, що не передала записку Уляні, була готова навіть пройти крізь нелюдські тортури. Вона не мала сумніву, що витримає будь-які побиття, найгірші знущання, навіть зґвалтування — бо точно знала, заради чого. Але бачити, що її прихід сприймається як зайвий клопіт, як тягар, як безглуздя, як марна нав’язливість, розуміти, що її присутність — це свідчення відсутности когось по-справжньому потрібного й бажаного, виявилося нестерпним, неможливим. Якщо подумати, Нуся могла би погодитись внутрішньо з тим, що Криводяк чекав не на неї, а на іншу, якби цією іншою не була її старша сестра.
Впродовж тих кількох тяжких годин, які Нуся провела в цій жахливій могилі, майже нічого не говорилося. Лише на самому початку, коли Криводяк ледь розліпив свої хворі очі й Нуся замість радости та надії побачила в них глибоке, пронизливе розчарування, вона прошепотіла якісь пояснення, плутаючись у словах і затинаючись, а він перебив її на півслові і глухо сказав: — Потрібні були руки медсестри. Ти нічого не вдієш. Шашіль мусить сам нас обробити. З тебе не буде користи, тільки повітря відбираєш.
І далі вони мовчали. Нуся сиділа в кутку, біля скрині з ручними гранатами, боячись поворухнутись, боячись вдихнути забагато гнилого повітря, щоб не відбирати в тих, хто більше його потребував і перед ким вона завинила. Шашіль розібрав принесену Нусею торбу, їжу віддав Галі, яка тут же по-діловому почала нарізати хліб і цибулю на пласкому уламкові колоди, що слугував столиком. Криводяк відмовився їсти, похитав головою, вказавши очима на інших двох чоловіків, які не зводили поглядів із темних скибок хліба і склистих дольок цибулі. Коли різкий цибулевий аромат наповнив простір криївки, Нуся ледь погамувала блювотний рефлекс. Її охопив жах: що, коли вона ще й таке неподобство їм скоїть після всіх своїх помилок і переступів. Вона зібрала всю волю, затулила долонями обличчя, сховала його в колінах, а коли відчула, що небезпека минає, знову поглянула на присутніх.
Шпак поїдав хліб із Галиних долонь — як пес, вилизуючи її пальці. Від нього тхнуло екскрементами. Його тіло не ворушилося, він міг лише трохи повертати головою і шиєю. Кінцівки ж і тулуб простягалися перед ним, тому тіло його нагадувало мерця в труні. Галя навіть руки його склала на грудях, сплела пальцями. Сама вона, зосереджена і терпляча, чекала, поки Шпак виїсть з її долоні останню крихту, щоб взяти тепер іще шматок білого сиру і простягнути чоловікові. Сірувате від бруду волосся облямовувало її незворушне воскове личко.
Той, якого кликали Вухом, лежав поруч, із головою накрившись напівобгорілою шинеллю. Раз по раз він починав бубоніти щось нерозбірливе. Слова шерехливо просочувалися крізь шинель, ніби смажились на олії. Нуся напружувала слух, але їй вдавалося розчути хіба щось про волосся, яке напхалось у горлянку скурвим синам, і про те, що він стільки разів говорив і попереджав, а його не послухали, і тепер маєте — очі повиколювали, покотилися-потелилися, всіх подушили, душі повиймали. І він раптом починав сміятися: спочатку хихотіти й порскати тихесенько, як дитинча, а потім усе нестримніше, голосніше реготав, видихаючи плаксиво на повні груди, стогнучи й хекаючи, і Галя злегка постукувала по шинелі кулаком, а потім розтискала пальці і гладила шинель долонею, і чоловік на деякий час затихав. Затихав ненадовго: невдовзі знову починав плести щось про жидів, через яких вони тут усі подохнуть, бо понабирали їх, попідбирали всіх підряд, а разом із ними і смерть свою попідбирали, і поки жидів не збудуться, то і смерти своєї не збудуться. Галя знову стукала його кулачком, щоб після цього ніжно й заспокійливо гладити, і він укотре змовкав.