Але вуста, — повторюю я йому щодня, знову і знову, — уста твої залишилися такими самими. Я ж упізнала тебе за вустами.
Він дивиться на свої напружені, стиснуті аж до посиніння губи у дзеркалі і звіряє з губами на фотографії. Намагається усміхнутися так само невимушено, як робив це того дня, коли обіймав мене, тулив до свого плеча біля стіни Архіву, але напівпаралізований рот його не слухається: кутики повзуть додолу й дрижать, спотворюючи сумне, зневірене обличчя ще дужче. Я знаю, що він не спостерігає подібности.
Як же мені донести йому, не припиняю терзатись я, що тепер він мені ще миліший, ніж на тому знімку, де він уперше притягнув мене до себе, щоб я щокою тицьнулась у його плече, залишивши на білому рукаві лляної сорочки слід від помади. Його тодішнє прекрасне обличчя янгола Мікелянджело Буонарроті не завадило мені розгледіти в ньому все те, чим він був насправді. А тепер, коли він так нагадує відокремлену дерев’яну голову Пінзелевого янгола з відпиляним носом — скорботну, печальну, неправильну голову, що змінює свій вираз залежно від кута, під яким ти на нього дивишся, — коли вся його суть, вся його справжність намальована, вирізьблена у шрамах і переломах, вивернута назовні, я ладна будь-що зробити, аби бути поруч, аби охороняти його, дбати про нього, стати його шкірою, що пом’якшує дотик зовнішнього світу до відкритої рани.
Як же мені це до нього донести?
Поверхня нейтронної зорі холодна і гладка. У ній можна було б відобразитися, як у дзеркалі. Тільки от гравітація її сильна настільки, що притягне будь-яке фізичне тіло, роздробивши його на атоми. Спершу виверне суглоби, розтягне шкіру, роздробить тіло на частки. Тіло стане пилом. Пил розіб’ється на ще менші частки. Не залишиться нічого.
Я дивлюся на себе в дзеркало ванної. У темряві. Я думаю про нейтронну зорю. Про її залізну зовнішню кору. Про її атмосферу. Про електропровідність внутрішньої кори. Я не зміг би побачити свого відображення у поверхні нейтронної зорі.
Я бачу відображення в темному дзеркалі ванної. Але з ним щось не так. З усім щось не так: із дзеркалом, ванною, з темрявою, з відображенням, зі мною.
З нейтронними зорями все в порядку. Їхня маса становить одну чи дві маси Сонця. Радіюс — 10–20 км. Він збільшується зі збільшенням маси. Період обертання становить частки секунди.
Я думаю про нейтронні зорі, коли до ванної без попередження заходить ця жінка і каже: — О Боже. Чому ти стоїш тут у темряві?
Вона негайно вмикає світло. Вона наближається до мене. Вона знову занадто близько. Вона знову на мене дивиться. Вона знову простягає руку, щоб мене торкнутися. Я роблю крок назад. Вона закручує обидва крани. Вода перестає текти. Вода перестає шуміти. Западає тиша. Ця жінка дивиться в дзеркало на своє відображення і на те інше відображення, що зробило крок назад. — Що ти тут робиш? — запитує жінка. — Щось негаразд?
Я довго мовчу. Волію зайвий раз не говорити. Думки — оці думки, які ви тут зараз читаєте, — не потребують слів. Це ваш мозок перетворює їх на слова. Я тут ні до чого. Дурних немає.
Жінка обертається. Знову підступає до мене. Заганяє мене в кут. Дивиться своїми очима. Дихає. Запитання в її погляді. Чогось від мене хоче. Я завмер. Відвів погляд. Зціпив зуби. Вона бере мене за руку. Я відбираю руку. Ховаю за спиною. Триматися від неї подалі. Триматися від неї подалі.
Щось негаразд? — запитує вона. — Щось не так? Щось негаразд? — її голос відлунює. — Щось негаразд?
Усе гаразд, — нарешті лунає голос. Це я зробив. Виштовхав із себе слова. Ось, подавися. Ось тобі. — Все гаразд, — голосніше кажу їй я.
Давай я допоможу тобі поголитися, — говорить вона, знову тягнучись пальцями до моєї щоки.
Я не хочу голитися, — кажу я.
Моєму язикові бракує клаптя. У щелепах залізо. Весь мій рот — щось туге й іржаве. Тому й мова мене не слухається. Так каже ця жінка. — Скоро ти заговориш, — каже вона. — Скоро ти пригадаєш.
Деякі слова ще нічого. Я вимовляю їх. Але є такі, які стирчать в горлі і коляться. Або вивалюються шматками. Або печуть. Або розповзаються. Я не знаю, що з ними робити. Вони лежать у моєму роті, холодні і незручні. Я їх не знаю.
Допомогти тобі почистити зуби? — шепоче ця жінка.