У цьому кабінеті звідкілясь було відомо, що саме твоя баба Уляна зберігає ключі від більшости храмів міста й околиць, що саме через неї домовляються про те, у кого в помешканні можна таємно провести нічне ритуальне дійство з приводу релігійного свята Різдва або Великодня. До неї звертались, коли хтось помирав, і вона негайно вирушала таємно домовлятися з котримсь зі священників, і далі керувала всіма необхідними приготуваннями: знаходила свічки, ладан, кадило, збирала гроші з вірян (ніколи не було певности, кому з них можна було довіряти), купувала найдешевше кріплене солодке вино для причастя, пекла разом із сестрами проскури.
Специфічно розріджену кабінетну тишу лише підкреслювало жебоніння радіо, на стіні висів відривний календар, у поверхні лакованого стола відображались гілки тополь і пагони традесканції, що звисали з шафи. Твоя баба здебільшого мовчала у відповідь на запитання й погрози, які чула від особи, що сиділа за цим лакованим столом, перебираючи набір кулькових ручок із кольоровою пастою, або виймаючи з дірочок у блокноті пружину, якою були скріплені аркуші, або ритмічно й різко орудуючи пробивачем.
Уляна давно вже винайшла свій стиль ведення цих розмов: вона приглядалася до світло-салатових смужок вазонного листя, чи спостерігала за діяльністю ворон на гілках дерева навпроти вікна, чи обдумувала, що варитиме на обід сьогодні — капусняк чи, може, все ж таки росіл — щоби знову не догодити своїй молодій невістці, яку син привіз додому на Зелені свята. Зрештою, невістка й сама могла б нарешті почати допомагати, вона ж не вагітна. Але навіть якби й була вагітна — хіба їй складно накрутити голубців замість того, щоби переписувати безглузді ноти тонкими й завжди холодними пальцями?
Було дещо гірше від погроз зіпсувати життя Уляниному синові, молодому хірургові. Уляну неможливо було налякати такими погрозами: вона не шкодувала ні себе, ні своїх найближчих. — Псуйте мені, що хочете, вже й так усе зіпсовано, — могла криво вишкіритись вона, різко підкинувши догори брови.
Але особі звідкілясь були відомі подробиці Уляниного дитинства та молодости, всі деталі Уляниного життя перед, під час і після війни. І коли вона починала переповідати той чи інший епізод захеканим від збудження й хвилювання голосом, зриваючись на високі ноти від захоплення почуттям власної всевладности, Уляну діймало небезпечне роздратування. Було очевидно, що інформація лежить на столі, в картонній течці з акуратними світлими зав’язками.
Одного разу, під час опису батькової смерти («Йому посмертно дали героя СССР? — особа вдала, що зазирає до папки, щоб з’ясувати цей момент. — Хоча насправді він заслуговував на те, щоб бути оголошеним ренеґатом!»), Уляна не витримала, потягнулась через стіл, схопила пробивач і замахнулась. Невинне здивування, що спалахнуло в очах людини за лакованим столом, привело Уляну до тями. Страх самовпевненої особи вивалився у простір між нею і Уляною, як вивалюються тельбухи з розрубаного одним ударом сокири черева.
А вони ж повсякчас зустрічались у місті — бо скільки там було того міста. Вони зустрічались у крамницях, на ринку, на пошті, в поліклініці чи просто посеред вулиці. Іноді Уляна натикалась на особу в когось удома, збираючи гроші на ладан і солодке кріплене вино. Доводилось просто продовжувати йти, розмовляти, купувати, за чим прийшла. Клеїти на конверт марки з обличчям Ґаґаріна. Стояти в черзі, поки продавчиня підкликала особу до себе в підсобку.
Вони мало не щодня зустрічались поглядами. Дивились одне одному в обличчя. І щоразу в пам’яті з’являвся той пробивач, занесений простісінько навпроти чола. І ніч, проведена за ґратами разом із десятком затриманих на автовокзалі циганок.
Хоч як там було, та твоїй бабі так і не відбили бажання організовувати релігійне життя громади. Але до Рукорака вона їздила не на роботу, а на прощу. Їздила ще до твого народження, до того, як між нею і твоїми батьками виникла домовленість тимчасово залишити тебе з бабами.
У Рукораку вона могла дихати на повні груди. Могла перестати думати. Могла стояти годинами перед брамою, під побіленим вапном Бовваном, що виконував танець, схиливши на плече голову, яка, здавалось, описує плавні півкола на гнучкій шиї, від чого довжелезні патли і борода розвівалися навколо м’язистого старого тіла; міцні його руки були складені в наполегливій молитві, а під правою ногою, виставленою наперед, спочивав собі лев зі спокійною мордою. Лев, що зацікавлено придивлявся до неба розумними травертиновими очима.