Якщо можна гіпотетично припустити, що двоє попередніх персонажів могли принаймні чути про існування одне одного, то Сковорода, звичайно, належить до планети, відірваної від двох попередніх планет іще мільйоном світлових років, а якщо точніше — тисячею кілометрів. Планета Сковороди, якщо говорити про політичну географію, належала до Російської Імперії — звісно, не більше, ніж номінально.
Наша трійця розділяє спільний час: XVIII століття. Епоха бароко, преромантизм. Як писав Віктор Петров: «Містичне почуття дійсности, символізм і меонізм, шукання далечінів, шукання за всім конечним і умовним безконечного й абсолютного».
Те, що ми можемо говорити про Пінзеля, буде неприхованими вигадками. Як уже не раз тут повторювалося, нам не відомо про нього нічого. Один дослідник переконливо довів, наприклад, що в Пінзелевій майстерні навчався Антон Осинський, львівський скульптор доби рококо. Ми вже встигли йому повірити, ми вже запалилися надією дізнатися бодай щось про вчителя, звернувши прискіпливу увагу на його учня — але якраз нагодився інший дослідник, який аргументовано звів нанівець гіпотезу свого колеги. Так воно буває з науковими дослідженнями людських доль. Ми тут перебуваємо, понад сумнів, у набагато кращій ситуації. Краще уже вигадувати.
Про Бешта і Сковороду існує більше матеріялів, а отже, більше можливостей для спекуляцій. Відмінність культур, особистих історій та історичних обставин загалом, які впливали на кожного, відмінність їхніх світоглядів, вірувань і мудрувань, відмінність джерел — усе це робить пошук паралелей ризикованим і безглуздим.
Що ж, Баал Шем Тов не залишив власних текстів і забороняв записувати за ним його слова, щоб не давати демонам можливости валандатися світом зі спотвореними письменами в ратицях, натомість Сковорода розповідав про себе у власних творах, записах і листах. І якщо Бештові численні, більш і менш талановиті, учні все ж зберегли (поглибили, спотворили, розширили, вигадали, створили) його образ, то образ Сковороди значною мірою дійшов до нас завдяки коханому хлопчикові, другові й учневі філософа Михайлові Ковалинському.
Що ж до Пінзеля, то тут уже зовсім залишається вилами писати по воді і шукати образ майстра хіба в скульптурах Франциска Оленського чи Матвія Полейовського, який у листі до Почаївського монастиря писав про своїх вчителів — Йогана Пінзеля і Бернарда Меретина, так само, як і згаданого вже Василя-Миколу Потоцького: «Його величність фундатор настояв на тому, щоб я почав сницарську роботу в Почаївській церкві, тому що цінував мою майстерність, знаючи мене з дитячих літ навчання сницарці й архітектурі в його метрів, які при його фабриках повмирали».
Кожного з трійці так чи інакше зберегли люди, які були поруч: замішували левкас на рибному клеї, подавали воду, щоб обмити руки, слухали гри на флейтравері звіддаля, звикаючи до могил, поки учитель віддалявся з інструментом до гаю, бо слухати музику на відстані, як він стверджував, набагато приємніше.
Кожного зберегли. Навіть якщо ми цього не здатні розгледіти.
Якось Бешт звернувся до Небес із запитанням, хто найбільший мудрець серед живих, тому що прагнув йому послужити. Почув відповідь: «Гаон Шор, автор книги „Твуот Шор“ — найбільший мудрець цього покоління».
Бешт поїхав до міста, де жив Гаон Шор. Рано-вранці він увійшов до спальні, коли господар підвівся на ліжку і роззирався навколо, не знаходячи води для обмивання рук. Бешт подав йому воду для обмивання рук, розвернувся і негайно поїхав геть. І більше ніколи не з’являвся перед цим чоловіком.
Природно, що трактування Бога в юдаїзмі і православ’ї надто різні. Хоча кожен із наших героїв приніс у догму власне, приватне, інтимне бачення. Кожен володів своїм безпосереднім досвідом спілкування з Господом і міг багато про це розповісти. Це не була віра як така: переконання, що не має і не може мати жодних підтверджень. І Баал Шем Тов, і Сковорода розмовляли з Богом так, як людина розмовляє з людиною: чули Його слова, бачили Його усміх, відчували на собі Його любов.
Так, Сковорода говорив про Бога в собі, про те, що, аби пізнати Бога, слід пізнати себе самого. «Поки людина не знає Бога в самій собі, годі шукати Його у світі». Сковорода багато почерпнув від пантеїстів — і це, вочевидь, викликало би гнів і спротив Баал Шем Това. Він вважав би таке переконання єрессю. Бо Всевишнього не можна звужувати лише до Всесвіту, вже не кажучи про грішну людину. Людина і Всесвіт — це частини Бога. Але Бог незмірно більший. Неосягненний. Незбагненний. Йому можна тільки віддатися. До нього можна лише приліпитись.