Яка помилка. Яка слабкість. Яка невідворотна катастрофа.
Розуміння сходить на мене, як дощ зі шрапнелі. І водночас я чую свій захриплий голос: — Не відводь очей. Дивися сюди. Дивися на мене.
І я знову забуваю себе. Знову забуваю, хто я.
Непроникне
Він був коханцем дружини свого близького друга. Це означає, що історія наповнена пристрастями, ревнощами, внутрішніми терзаннями, солодкими завмираннями, сварками й слізьми. У ній є конкуренція та великодушність, упокорення і зрада.
Все починається з коробки цукерок, яка падає на підлогу наприкінці вересня в помешканні на вулиці Фундуклеївській — там, де вона скочується вниз, сходить терасами, клумбами, наближаючись до свого завершення, до перехрестя. Цукерки розсипаються по підлозі. Чоловік і жінка схиляються їх зібрати. Там, на підлозі, рівнем нижче від решти дійових осіб, присутніх на сцені, між ними щось трапляється. За дужками залишаються гості, які зібралися на святкування іменин (30 вересня — день мучениць Віри, Надії, Любови і матері їхньої святої Софії). За дужками залишається чоловік іменинниці, Микола Зеров: він не підозрює, яке насіння посіяне тієї миті. Можливо, він якраз розливає вино, пригнічений думками про судові арешти над знайомими. Можливо, він відчуває на собі утяжливі пута марудних слів і нудних тирад, які не припиняють сипатись на його адресу.
У цій історії є таємне листування початку любовного роману, коли закохані не можуть бути разом, бо Софія одружена і має маленького сина. І є три сотні листів, отриманих Софією протягом років наприкінці їхньої розлуки, коли закохані все ще не можуть бути разом, бо цього не допускає система. Під час першого листування закохані ховаються від Софіїного чоловіка й розголосу. Під час другого — затяжного, щільного потоку листів — вони торкаються одне одного на відстані, в єдиний дозволений спосіб, ховаючи свою оголеність у самих рядках листів, у найтривіяльніших словах і повідомленнях.
Між обома періодами листувань — раптова втрата маленького хлопчика; його зламаний батько, якого одночасно роздирають депресія і політичні репресії; утиски, наклепи, доноси, заборони, невблаганний ґротеск тоталітаризму, арешти найближчих друзів і більшости знайомих — науковців, лікарів, професорів, літераторів, студентів, звинувачених у терористичній діяльності; заслання та страта Зерова; війна. Зрад і смертей так багато, що розум втрачає здатність на них реагувати. Жаль і співчуття витончуються, аж доки не стають зовсім невловними. Співчувати стає майже неможливо. Туга за співчуттям стає рівнозначною тузі за звичайним життям. На людську природу чиниться тиск, людське нутро деформується до невпізнаваности.
Люди зраджують найближчих, аби тільки зберегти собі клаптик уявної безпеки. Люди зраджують із примусу, зраджують від страху, зраджують через погрози й під тортурами. Зраджують добровільно, проявляють ініціятиву у зраді, випереджають замовлення на зраду.
Якою тепер здається подружня зрада, що зароджується у вересні на початку 1930-х у мить, коли по підлозі розсипаються цукерки? І чи бувають зради звичайними? Чи може зрада, що трапилась на початку репресій і ще до війни, нехай у часи звинувачень, страху і найгірших передчуттів, але — теплого вересневого дня, коли іменинницю вітають з її святом, мати зворушливий присмак, присмак безтурботности, неусвідомленого щастя? Які її витоки і причини? Чого в ній шукають? Чи може горе, яке відбувається, бути прихованим щастям порівняно з іншим горем, що надійде зовсім скоро? Так людина потерпає від холодної зливи, пронизливого вітру, гострих укусів крапель — і тільки згодом пригадує, яким щасливим був день негоди: сміх когось, хто біг калюжами поруч, сухий одяг удома, чашка гарячого чаю. Людина пригадує давній дощовий день після того, як мало не загинула під час повені, коли стихія забрала її дім і найближчих.
У чому полягає різниця між стихією, природною катастрофою і терором, влаштованим одними людьми над іншими?
Яка різниця між видами зрад і чи вона існує? Що потрібно, аби зраду пробачити? А що — аби її зрозуміти? І чи потрібно зраду пробачати і її розуміти? І чи бувають зради, яких ні пробачити, ні зрозуміти неможливо?
І що означає серед усіх цих зрад і смертей — бути «щасливим суперником», якому кохана жінка відповідає взаємністю?
Отже, повторимо: в цій історії є любов, дружба і зрада. Є в ній смерть дитини. Є біль самотнього й обманутого чоловіка. Є його арешт, знущання над ним і його приниження. Є насильство фізичне й моральне. Є його розстріл. Є коханці, які залишаються після цих смертей.