Його листи й апеляції до Сталіна й інших посадовців залишаються без відповіді. Однак термін іде. Минають роки. Він продовжує триматися.
Втрачає вагу, хвороба нанизується на хворобу, нестерпні побутові умови стають несумісними з життям. Робота дедалі складніша, розрахована навіть не на здорову людину, а на сотню силачів. А він — хворий і зламаний.
Він бачить метелика серед снігів. Пригадує Дніпро — спогад, який наповнює все його тіло солодким дрижанням. Єдине, що йому залишається тут, на засланні, — це викликати бажані образи в своїй уяві. Він досягає в цьому ще більшої майстерности: майже торкається дружини, майже чує голос доньки, майже бачить, як сонце сідає за Дніпром.
Лице вкривається фурункулами. Він перестає голитись, заростає сивою бородою і тепер його називають дідом. Фурункули вкривають тіло. Фурункули на руках не дозволяють працювати, на ногах — ходити.
Листи від дружини і посилки з найнеобхіднішим йому не передають, тож він дедалі дужче відчуває свою відрізаність, викинутість, цілковиту самотність. Образи рідних, такі об’ємні в його уяві, починають танути й розмиватися. Триматись за них дедалі складніше. Втома, зневіра, холод, хвороби заполонюють свідомість, ламають тіло. Зусилля волі даються дедалі важче.
Він працює в забої, видобуває торф. У нього сверблячка, порепані п’яти, болять всі кості. На вигляд він — як старець. Морози доходять до 45 градусів. У нього майже немає одягу.
Він дедалі докладніше описує свої болі в кожному сантиметрі тіла, описує, як руйнується плоть, як покидають його сили. Все дошкульнішою, ніби приступи асфіксії, стає туга за рідними. Він не спить по кілька тижнів поспіль, намети не опалюються, надворі — понад 30 градусів морозу. Але працювати все одно треба. Він не тримається на ногах, падає від болю, хвороб і знесилення — але його підвішують за ноги, щоб він працював далі.
І голод, голод, голод, який наростає з кожним листом. Думки про їжу переслідують щомиті. Він починає галюцинувати їжею. Щоби вроїти собі відчуття смакування стравами, пригадати, що таке ситість, він вдається до свого сродного прийому: писання. Він же справжній поет.
«Я часто згадую мамині обіди в Тростянчику. Який смачний був короп, фарширований або в маринаді! Тільки й об’їдатись! А борщ зі сметаною! Я таких борщів потім не їв. Правда, пісний борщ, з грибами, маслинами і вушками ще смачніший від скоромного. А які смачні мариновані груші, яблука, сливки і вишні подавалося у мами на стіл до пряженої качки або до котлет! Я вже не кажу про мамалигу, яку я любив їсти з молоком. Але великих гречаних лежнів зі свіжим сиром, ледве підрум’янених з одного боку, та ще зі сметаною, я й згадувати не можу. Ах, як часто я їх в уяві їв, нудьгуючи в проходах, набитих людьми, що вешталися! Не забув я і маминих сирних пасок, ванільної та шоколядної, ані мазурок її та баб, таких запашних, що впрост у роті танули, коли їлося їх до чаю, наполовину заправленого ромом або вином. Згадую я і колеґіятські обіди, і наші, на Садовій, що рясніли городиною з фаршем (кабачки, помідори, сині баклажани, голубці і т. п.), молочними стравами, що я їх так люблю, та солодкими бабками зі сметаною і варенням, киселями та компотами. А на столі у нас завжди пінилися великі келихи з пивом. Як смачно воно пилося після поросяти з хріном або після пилава, цебто жирної баранини з рижиком! Згадую і каневецькі, прості, невибагливі, сільські страви, в яких усе ж багато своєрідного чару та оригінальности. Та більш за все запали мені в пам’ять іменинні вечері. Ось великий, важкий дубовий стіл, покритий білим обрусом, а на ньому у симетричному порядку горілки, настояні на цитриновій або помаранчевій шкоринці, на кориці або гвоздиці, на шафрані або ванілі, зубровка, гірський дубняк, англійська гірка, коньяки різної міцности, спотикач, наливки (вишнева, слив’янка, чорнопорічкова, малинова), вина, солодкі, кисло-солодкі і кислі, портвейн, мадера, малаґа, токай, мускат білий і рожевий, барзак, шато-ікем, кахетинське, столове, рислінґ і т. п. Спочатку накуштуємося холодних закусок. Ось дунайський оселедець або керченський, з цибулькою, з перцем, з помідорчиками, ось баклажанний кав’яр, ось мариновані грибки, ось севрюжка вуджена, ось баличок осетриний, це — скумбрія маринована, вуджена і свіжо пряжена, це навага з цитринкою, далі жирні шпроти, бички в томаті, гострі кільки і солодкі ніжки крабів. Тепер холодна м’ясна закусочка: холодна телятина з яєчком та зеленою цибулею, шинка, ковбаса краківська, московська, українська, мілянська, паштет, холодець з ніжками і хріном, холодець з судаком. По маленькій перерві наливається карафки горілкою, наливками і вином та подається гарячі страви: бульйон з пиріжками або проціджений гороховий суп із сухариками, пряжена індичка з печеними яблуками, ковбаски з тушеною капустою і гірчицею, біфштекс зі смаженою картоплею та огірками, смажені карасі у сметані, пельмені гарячі, пудинг, бабка саґова або рижова з цукром або варенням, мус вишневий, компот ананасовий, диня і кавун. Знов маленька павза, подається пиріг солодкий і чай. До чаю цитрина, сир швейцарський і голландський, сирки шоколядові і ванільні, ром, тістечка, торти оливкові і мікадо, цукерки, лікери і фрукти: яблука, грушки, виноград, помаранчі, мандарини, банани, ананаси, ґранати, морелі і т. п. Все це можна запивати сидром, крюшоном, оранжадом (цитринад з вином, фруктами і крижинками). Наприкінці морозиво — тутті-фрутті та абрикосове».