В’язнів, приречених на розстріл, мало бути 1116, але один із них помер ще під час етапування, а чотирьох раптово перевели до інших місць для додаткових розслідувань (і згодом розстріляли).
Більшість людей протягом цих п’яти днів власноручно вбив капітан держбезпеки Михайло Матвєєв. Він закінчив два класи сільської школи і не був здатен без помилок написати навіть словосполучення «Зимовий палац», у штурмі якого брав участь 1917 року.
Українського письменника Зерова, якого засудили на смерть, тому що він виступав за постійне вдосконалення розуму, розстріляв чоловік, який досягнув неабияких висот у кар’єрі, не навчаючись навіть у школі.
З 1918 року — щоправда, з перервами — Матвєєв працював виконавцем смертних вироків при різних відділах і підрозділах НКВД.
Беручись за своє відповідальне завдання, Матвєєв попросив видати йому чотири вантажівки. Вантажівок не було, тому капітану видали покришки, наказавши, щоб він самотужки обміняв їх на вантажівки.
Під керівництвом Матвєєв мав бригаду всього з десяти осіб. У Медвежій горі з дотриманням секретности виявилось сутужно: від барака, де тримали засуджених, до місця розстрілу доводилось їхати через селище. Отже, слід було подбати, щоб ув’язнені не чинили шуму.
Розстріли розпочалися 27 жовтня, але все негайно пішло не так, як треба. Хтось із в’язнів мав із собою ніж, перерізав мотузок, яким було зв’язано його руки, напав на одного з охоронців, поранив його і втік. Його невдовзі знайшли, але через цю неприємність на чотири дні перервали роботу. Матвєєв від хвилювання й люті наліг на спиртне.
Стало очевидно, що роботу треба виконати не тільки чітко і швидко. Треба ще й додатково перестрахуватися. Матвєєв бачив, що заради надійности мусить узяти левову частку праці на себе.
В урочищі викопали величезні ями. Готуючи до розстрілу, в’язнів заводили до дерев’яного барака. У перші миті всередині людина крізь свій страх відчувала приємний аромат деревини і соснової смоли. Це було останнє приємне враження в житті. Всередині було три кімнати: в першій — перевіряли документи, роздягали й обшукували, в другій — зв’язували руки за спиною і ноги дротом, в третій били по голові дерев’яною довбнею, щоб уникнути несподіванок. Після цього непритомних вантажили до вантажівок, накривали брезентом, а тоді члени бригади сідали згори, щоб охороняти приречених, поки їх везли до місця страти. Якщо хтось приходив до тями і починав ворушитись, його негайно знерухомлювали тією ж довбнею.
Біля ями чоловіків одного за одним скидали на дно. За мить до падіння туди з ними могло відбуватись роз’єднання тіла і сприйняття: хтось отримував пронизливі, неймовірної чіткости й охоплення кадри, що виходили за рамки урочища, за межі Карелії, Росії, Радянського Союзу; чиїсь останні хвилини повністю зосереджувалися на одному чутті — жирному і свіжому запахові глиці й сирому, гіркуватому, попелистому запахові моху, чи на рисунку гілок, чіткість і промовистість якого перевершувала здатність витримувати; більшість залишалася майже відсутньою, спаралізована нутряним страхом, приголомшена абсолютною незбагненністю того, що відбувалося.
Мозок більше не діяв разом із тілом, уривки думок клубочились і шарпались, самою своєю наявністю посилюючи жах, тіло було невідомо де, покинуте напризволяще, розладнане кожною своєю клітиною. З глухим ударом воно падало на дно ями ще живе, одразу ж лунав постріл, відлунюючи лісом, хрипким голосом бурмотів щось Матвєєв. Він стріляв кожному в потилицю. За день убивали 180–265 людей. Того дня, коли розстріляли Зерова, було вбито найбільшу кількість людей.
З кожним днем розстрілу виконавці дедалі більше входили в раж. Захват приходив на зміну втомі, сльози накочували після спалаху звірячого шалу. З кожним наступним в’язнем застосовували додаткові знаряддя, вигадували тортури, реготали, знущалися, впадали в п’яне безумство. Листопадовий пісок задубів від крови. Місце страти чорніло поміж стовбурів — здаля можна було подумати, що там розверзлася бездонна прірва. Запах відчувався вже за кількасот метрів. Його розносило вітром.
20 грудня 1937 року «за самовіддану роботу боротьби з контрреволюцією» капітана Матвєєва нагородили орденом Червоної Зірки і радіолою.