Він здавався їм цілковито чужорідним елементом: розмовляв дивною мовою, надто складними реченнями, використовував надто багато іноземних слів. Був по-старосвітськи ввічливим і галантним: цілував жінкам руку, пропускав у двері перед собою, їх притримуючи, при зустрічі злегка кланявся. І ця поведінка ще дужче збільшувала дистанцію. Саме так вони й уявляли «гнилих інтеліґентів».
Почуваючи перед ним свою безсумнівну моральну перевагу — вони, комсомольці, перед ним, зрадником — колеги здебільшого ігнорували його, але іноді, у періоди збудження й хвацькости, починали насміхатися просто у вічі. Перебивали його доповіді, не розуміючи сенсу, встрягали із зумисне недоречними зауваженнями. Висміювали його непрактичну манеру вести розкопки: копати не траншеями, що економило час, зусилля й кошти, і давало можливість здобути безліч знахідок, а цілими площами, квадрат за квадратом, марудно й довго. Такий спосіб давав повнішу, ціліснішу картину — але кого це цікавило.
Лише іноді можна було зауважити, що він засмучується. Раз чи два він мовчки розвернувся і пішов геть під час котроїсь із цих вистав. Зазвичай він залишався однаково рівний, байдужий до їхніх слів, непроникний. Так само іронічний, небагатослівний і ввічливий. Це був його спосіб демонструвати зверхність. Спосіб, який він приписував ще раніше своєму улюбленому Сковороді: мовляв, самоприниження і роль найбруднішого й найнікчемнішого з брудних і нікчемних — це вияв вищости філософа, це його найбільший козир, який нічим не перебити. Тоді, пишучи про це, він чомусь акцентував на цій ролі, на прагненні Сковороди перевершити власною особою суспільство — але не брав до уваги, що на тому шляху, який для себе обрав Сковорода, йому не могло йтися про будь-яке перевершення, пиху чи ролі, що суть такої практики у її цілковитій правдивості, тотожності собі, у її самоцінності. Не для того ставати нікчемним, щоб принизити багатих і владних, а для того, щоби бути нікчемним і щасливим, відмовившись від усього, бо людина є нікчемною і щасливою, коли знає, що нічого не має.
Непроникними залишаються стосунки самого Петрова з власними ролями, еволюція усвідомлень і зрощення ролей із заспокоєнням і прийняттям своєї суті. Невідомо, наскільки різну природу мали різні його вдавання і чи врешті майстерне вдавання того, яким він хотів би насправді бути, перейшло в це буття.
У нечисленних спогадах про нього різних часів можна хіба що помітити, як він дедалі більше відпускає намагання справити враження на загал, довести свою думку, сподобатися, створити образ. Якщо в молодості його ущипливість і задерикуватість, його провокації привертають до себе увагу, то вже в часи перебування в Німеччині він радше мовчить, багатозначно усміхаючись, коли з ним намагаються вступити в суперечку, і всім своїм виглядом демонструє поблажливість. Останні десять років життя Петров ніби ще витончується і зневиразнюється, коли йдеться про контакт із суспільством. Все, що його цікавить, — це спокій, рутина (частиною якої є Софія), робота.
Він по-справжньому отримує насолоду від роботи. Іноді деякі люди помічають, як оживає цей напівпрозорий чоловічок (зовнішній вигляд якого навіть не конче відновиш у пам’яті, коли він зникне за рогом), як загораються його очі, коли він говорить про зв’язки генези етносу з ландшафтом чи про стратиграфію і хронологію древніх поселень. Часом Софії доводиться докладати великих зусиль, щоб докликатись чоловіка обідати: його складно відірвати від письмового столу.
Однак у нього поволі налагоджуються стосунки з молодими жінками-колегами. Байдужість і непроникність дещо розвіюються, варто Петрову побачити перед собою чиєсь свіже миловидне обличчя, почути приємний голос. З деким він починає приятелювати під час розкопок, з деким — у процесі розмов на теми досліджень. Ось тут, у цих розмовах, він раптом розкривається і розкриває співрозмовницю: вона навіть не помічає, як після кількох заперечень Петрова вона розпалюється, починає жестикулювати, говорити голосно і схвильовано. Петров продовжує збивати її докази, хитро мружачись. А ви напишіть про це, врешті говорить він, усміхаючись. Вона усвідомлює, що розвинула цікаву наукову теорію, але ще впродовж певного часу не може втихомирити емоції і роздратування, викликані суперечкою.