«Ви жінка і можете наказувати», — фліртує він, коли котрась із них про щось просить. Або по-снобськи робить зауваження, зустрівши співробітниць на вулиці, що морозиво не годиться їсти ось так, на ходу, що для цього існують кафе.
Найуважніші з них відчувають, скільки стоїть там усього неосягненного для них, за його невисокою, сміхотворною навіть, постаттю. Коли він дозволяє собі проявити власні знання чи натякає на попередній досвід, це схоже, ніби вони стоять поруч із кимось, хто просто зараз, цієї миті, без особливих зусиль милується видом на Чумацький Шлях, хто особисто знайомий із кожним небесним тілом. Він здається схожим на грифа з обрізаними крилами, який понуро сидить на мертвому корені в запустілому закутку зоопарку, у своїй загорожі — і в оточенні горобців, які галасливо купаються в піску перед ним.
Це вони, ці жінки, його молоді подруги, наївні комуністки з добрими серцями, накривають святковий стіл, коли несподівано виявляється, що Петрову дали нагороду і що він — не ворог народу, а герой і розвідник. Він відмахується від квітів, мовчки витримує тости і привітання. На запитання відповідає лаконічно: «Як ви стали розвідником?» — «Треба було — і став».
Це вони без його відома оббивають пороги начальника КҐБ, вимагаючи для радянського науковця, який служив їхній Вітчизні, а тепер виявився несправедливо забутим, повернення наукових звань, помешкання, підвищення зарплатні, пільг і заохочень. Це їм доводиться підробляти його заяву і його підпис на отримання помешкання, тому що Петров, почувши про всі ці справи, насуплено бурмоче: «Коли я їм був потрібен — вони самі до мене прийшли, нехай і тепер приходять».
Це їм він іноді дає почитати твори В. Домонтовича — «Аліну і Костомарова» або «Доктора Серафікуса», місце видання і назва видавництва на титульній сторінці якого чомусь старанно замальовані чорною пастою. Під час читання їм відкриваються нові світи, про існування яких вони не здогадувалися. Софія толерує їх і наливає їм чаю. Вони вдивляються в портрет Зерова, який незмінно визирає з-за прочинених дверей до іншої кімнати.
Це на їхнє наївне запитання: «Чому ви не напишете спогади про всіх тих українських письменників?» — він тяжко мовчить, а Софія каже: «Він уже написав. У КҐБ».
Це їм він іноді натякає на свої розвідницькі завдання: після перемоги німців повинен був очолити український уряд; завдання мусив виконати у Вінниці, але воно провалилося; певний час жив у Берліні і працював в імперській канцелярії. Це їхні сльози помітивши, гірко усміхається і тихо промовляє щось на кшталт: «А які б я мав проливати сльози, якщо стільки років ходжу по лезу ножа і чую погрози вбивства на свою адресу?»
Вони помічають його смуток після відвідин прикутого до ліжка Рильського і останніх бесід із ним. Розмовляючи, слухаючи і згадуючи, він так захоплюється там, що не помічає, що цілий час пестить шовковисте вухо каштанового сеттера, який вологим носом уткнувся у руку хворого господаря.
Це вони домагаються для нього місця на воєнному цвинтарі: науковець, філософ і письменник — серед генералів, каґебістів, командирів.
Хтось стверджує, що бути похованим там було його передсмертним бажанням.
Часом у щільному захисті трапляються пробоїни і замкнута система, яка ревно охороняє свою непроникність, дає збій. Одного з вечорів він випиває зайвого і молодий колега намагається посадити його до таксі, щоб відпровадити додому. Щойно він заштовхує Петрова в одні дверцята, як той швидко перекочується через сидіння і вистрибує з інших. Щойно чоловік ловить його посеред дороги і знову всаджує на сидіння, вмостившись поруч, як старий спритно перелазить наперед, до водія — несподівано прудкий і гнучкий, як на свій вік і немічність, несподівано гутаперчевий — і вислизає через передні двері. При цьому він вигукує щось німецькою, бубонить розлогі монологи. Колега не здатен добитися від нього навіть фрази українською чи російською. Петров супить брови, свариться зі своїм східним, дерев’яним акцентом, а потім починає хихотіти мало не до сліз, ніби пригадавши кумедний випадок.
Після його смерти лікар сказав, що він пережив на ногах шість інфарктів міокарда.