Образи, які виринули в його свідомості якийсь час тому, розвіялися безслідно. Залишили хіба ледь відчутний присмак на кінчику язика. Хоча це міг бути насправді смак Романиної шкіри.
Цього разу Богдан, хоча вкотре втратив усі зачіпки, розгубив натяки на впізнавання, не відчув на своєму серці звичного непідйомного тягаря відчаю і марноти. Він сплів свої пальці з пальцями Романи і тримав її долоню делікатно й міцно. Вона спробувала вивільнитись, але Богдан не дозволив.
Тепер він розумів, що ця жінка приведе його, куди треба. Приведе, навіть якщо її власна мета лежить у протилежному напрямку.
amoromality
Пороскотень, Ближні Сади
відео: на кущі шипшини ритмічно розгойдується жіноча блузка, лунає незрозуміле шарудіння й постукування, ляскання
Вподобань 3777
Переглянути всі коментарі (460)
amoromality Він пригадує
Романа крадькома цупила з Архіву листа за листом, і коли маршрутка повертала праворуч перед в’їздом до села Пороскотень, її серце починало пришвидшено битися. Богдан справді чекав її на зупинці. Щоб не випробовувати його терпіння, Романа простягала йому листа, щойно автобус рушав далі. Богдан заходився читати його, простуючи до їхнього будинку.
Романа підозрювала, що зміст листів, однак, не надто важливий. Точніше — не важливіший, ніж папір і почерк, вигляд рядків, що часом ледь сповзали донизу на нерозлінованих аркушах. Йому впізнавалися не конкретні слова чи факти — знайомою була цілість, що ненадовго провокувала прояснення спогадів, слідом за якими надходила висока хвиля вдячности до неї, Романи. О, тепер вона відчувала, наскільки сильно йому потрібна. Тепер він не стримував себе, щоб їй це показувати.
Скажімо, в листі йшлося:
«Тут — у Знам’янці — сонце, вода й абрикоси. Сюди я не запрошую Тебе приїздити, тому що абрикоси закінчуються, в хаті задуха, а сонце і вода Тебе не ваблять. Однак у серпні мене збираються перекинути до Кам’янки, а Кам’янка — райцентр, і тут — кіно, чайна зі спиртними напоями, газетний кіоск, радіо, аптека, пошта, і сюди, можливо, й варто буде приїхати».
Богдан читав, уже впізнаючи тонкі ознаки пригадування: пульсування у кінчиках пальців, невагомість тіла, легкість подиху, розширення навколишнього простору і розсіювання в цьому просторі його фізичних відчуттів.
Далі він переживав, наприклад таке:
як сади ломилися від абрикосів. Хлопчик не міг уже на них дивитись. Знехотя розламував плід і спостерігав, як прозора гусінь намагається сховатися перед раптовим спалахом пронизливого денного світла. Кісточки вони запорпували в пісок. У піску завжди було повно сміття: обгорток від морозива, етикеток і кришечок від пива, недопалків. Хлопчик любив знаходити відполіровані морською водою гладенькі скельця;
як дорогою до кінотеатру вони обов’язково мусили підійти до старої водонапірної вежі, і дід вкотре повторював, що під час війни вона встояла, бо при будівництві на початку ХХ століття цеглини скріплювали яєчними білками. Хлопчик рахував грані та яруси й обходив вежу навколо безліч разів, щоразу зустрічаючись із дідусем, який весь цей час стояв нерухомо;
як одного разу їм дозволили вийти гвинтовими сходами аж на оглядовий майданчик, і звідтіля вони змогли розгледіти геть усе: і драмтеатр, і обидва будинки зі шпилями, і неозоре нудотне скупчення висоток, і брудно-сірі дахи житлових масивів, серед яких десь губився і їхній багатоповерховий будинок, цехи і труби металургійних комбінатів, і хмари диму неприродних барв над смужкою темного моря.
Усі ці образи проривались у свідомість упродовж найкоротшої долі секунди. Богдан робив один із кроків, Романа навіть не помічала його відсутности, як він уже знову був поруч. Вона нахилялася, щоб намацати з внутрішнього боку, крізь отвір у хвіртці, засув, і тут же смужкою оголеного тіла між спідницею і блузкою легко пробігали Богданові пальці. Не в змозі зачинити за собою хвіртку, чоловік і жінка перетинали двір у химерному, незграбному танці. За Богданом тягнулися гнучкі гілки шипшини, зачепившись колючками за одяг, під ногами Романи переверталися камені. Чоловік обережно брав обличчя Романи в долоні, сперши її у кутку між вхідними дверима й рапатою стіною будинку, і повільно цілував чоло, очі, вилиці, ніс, підборіддя. Лист він тримав у руці або, встигнувши його охайно згорнути, ховав у кишені джинсів.
amoromality
Пороскотень, Ближні Сади
селфі: вона схилила голову, її обличчя сховане за пасмами волосся, він цілує її в тім’я, заплющивши очі від ніжности, її груди ледь прикриті ворсистим ліжником, парує кава у глиняному горнятку