Тож він цілком раціонально вирішив, що йому здалося. Він надто перехвилювався там, нагорі, і тепер його буремна, втомлена психіка викидає йому колінця. Але це, зрештою, вже навіть зробилося звичним.
Швидким кроком Богдан рушив у напрямку Контрактової.
amoromality
Київ, Поділ
фото: колодязь під’їзду, геометрія поруччя і сходинок
Вподобань 602
Переглянути всі коментарі (14)
amoromality Страх утрати
Хіба могли існувати бодай найменші сумніви, що Романа негайно помчить слідом за Богданом. Хіба могли існувати сумніви, що якихось триста сорока семи секунд, які їх розділяли, вистачить для того, щоби Романа вже не змогла наздогнати свого чоловіка.
Вона зірвалася на рівні ноги, не зважаючи на дошкульний тупий біль у потилиці, на порізи, якими були вкриті її долоні (вона впала просто на гострі друзки вази), і кинулась до виходу, на бігу прохаючи Професора її пробачити.
Цього разу я не встигну допомогти з прибиранням, — гукнула вона вже з під’їзду. — Вибачте, Професоре! Вибачте!
Професор рушив за нею — безнадійно повільний, він уже цілковито змирився з тим, що люди і непоясненні, невиправні події табунами проносилися повз нього, не даючи жодного шансу вчасно збагнути їхню суть. Про те, щоб якось зреагувати, не могло бути й мови. Він потребував більше часу. Невеликі порції часу і спокою — ось що було необхідно старому самотньому Професорові, щоб засвоїти дійсність.
Він обережно взявся обома руками за поруччя і зиркнув додолу. Романи він більше не бачив. Десь на дні колодязя відлунювали її кроки.
Хто це був? — боязко крикнув Професор у бездонне провалля. — Ким є ваш друг? Що йому треба?
Закономірно, що Професор не отримав жодної відповіді.
amoromality
Київ, Житній ринок
фото: сива жінка у барвистому тюрбані в мить гніву
Вподобань 2999
Переглянути всі коментарі (3001)
amoromality Із варяг у греки
Націлена лише на одного-єдиного чоловіка — з головою неправильної форми, розкошланим волоссям і наплічником — вибігши із під’їзду, Романа не звернула увагу на когось, хто цієї миті проходив повз.
Із розбігу вона ввігналась у щільний, мов стільники, натовп воцерковленого жіноцтва. Напоролася на їхні сповнені осуду погляди, на гострі лікті, на бубоніння їхніх сухих суворих уст.
Цей натовп був немов рухома стіна, в якій Романа застрягла, — що більше вона смикалась, що дужче намагалася вирватись за межі внутрішніх потоків і вислизнути назовні, то безнадійніше загрузала і втрачала орієнтацію.
Куди подівся Богдан, в якому напрямку він подався — не було жодного шансу довідатись.
Юрба виплюнула Роману аж у смердючий глухий провулок позаду споруди Житнього ринку. На залізному панно, під капризно вигнутою хвилею даху, було зображено торговельний шлях «із варяг у греки». Сірий, поплямлений корозією метал кораблів і верблюдів, назви стародавніх міст і тих, що з’явились уздовж маршруту століття по тому, схематична, виблякла історія здійснення людських бажань, володіння недосяжним, розвитку економіки, обміну культур.
Утікаючи від черниць, Романа втрапила в сам епіцентр напружених зборів навколоринкових безхатьків. Тут, посеред переповнених відходами й надлишками торгівлі сміттєвих контейнерів, у повітрі, вже сотнями років, із часів Київської Русі, просякнутого смородом гнилизни, розкладання, плісняви, трупних соків, вочевидь, була їхня штаб-квартира. Жінка, сиве волосся якої стриміло з тюрбана, сплетеного з хусток і брудних шмат, звинувачувала в чомусь вкрай обурливому й антилюдському чоловіка, що мовчки слухав її прокльони і підгавкування кількох десятків її прибічників, презирливо спльовуючи собі на оголені, фіолетові ноги з роздутими венами.
Ми могли б із вами порозумітися, — делікатно взяв Роману за лікоть молодий хлопець, чия специфіка була виразно виписана на обличчі. — Я бачу, що міг би вам зарадити. Я вже давно тут живу, ще з часів Евромайдану, коли покинув рідне селище. Я дуже багато бачив і знаю, і зможу вам усе розповісти.
Романа в діловій манері потисла його руку — вимащену, як виявилось, чимось масним, — і, ввічливо подякувавши й перепросивши, заходилась перелізати через дерев’яні ящики зі слідами засохлої крови, коробки з погнилими овочами, буру кашу, з якої від спеки стікала піниста рідина. На вершині вона зупинилася, розвернулась до хлопця і запитала, чи не бачив він тут високого міцного чоловіка з наплічником і сильно понівеченим обличчям. Він накульгує, і при кожному його кроці лунає голосне тріщання. А ще у нього…