Я знаю його, — запевнив її співрозмовник. — Ходімо зі мною, я зараз вас до нього приведу.
Романа вже збиралась розвернутись, коли хлопець зробив помилку і зізнався:
А якщо той, про кого я думаю, — не він, то підемо до іншого. Я знаю дуже багато таких людей, яких ви оце описуєте.
Охоплена відчаєм, вона подалася якнайдалі від волоцюги.
amoromality
скріншот із додатку для зістарювання обличчя
Вподобань 64
Переглянути всі коментарі (1)
amoromality…
Старий Професор, напівпритомний, збентежений і наляканий, стояв на сходовій клітці навпроти відчинених дверей до свого помешкання, міцно тримаючись за поруччя, — наче таким чином хотів звести до мінімуму наступні неприємності.
Він почув унизу якийсь рух і глухий, не зовсім виразний голос консьєржа. Той радісно підрохкував, і Професор, напруживши слух, здавалося, розрізнив, що дідок вітає когось знайомого із довгожданим поверненням додому.
Непевною рукою старий поправив на переніссі свої окуляри, що тріснули у двох місцях в моменти взаємодії з непроханим і страшним незнайомцем. Він був готовий за мить знову побачити його перед собою.
Натомість у чоловікові, який піднявся сходами і зупинився як укопаний на один проліт нижче, не усміхаючись і не промовляючи жодного слова, Професор впізнав свого єдиного сина, Богдана Криводяка, про якого понад два роки нічого не чув і пошуки якого так ні до чого його й не призвели.
Чоловік, якого насправді звали Богданом Криводяком, змінився мало не до невпізнаваности. Ні, риси його залишились тими самим, от тільки волосся посивіло, лінія уст стала жорсткою, шкіра загрубла. Зморшки провалилися глибоко в шкіру, а всі частини обличчя, які на ньому виступали, стали вдвічі виразнішими. Його обличчя потемніло, а найдужче змінились очі. Якби зараз Богдан Криводяк не стояв навпроти власного батька, можна було б подумати, що це він перетворився на свого батька.
Сину, — сказав Професор. — Ти живий. Заходь додому.
amoromality
Київ, Поділ
фото: молода приваблива жінка в одязі послушниці крадькома курить у брамі, збиваючи попіл до горіхової шкаралущі
Вподобань 3568
Переглянути всі коментарі (125)
amoromality Екологія
Криводяки, батько і син, вклякнувши на кухонній підлозі, обережно й терпляче збирали до ємности зі спеціяльного екологічного картону розсипаний прах матері і дружини. Вони робили це, звісно, голими руками, перед тим випробувавши метод із двома аркушами паперу і столовою ложкою. Руками виявилось найзручніше. Прах був змішаний із друзками битого скла, уламками дерева, з часточками пластику. Часом доводилося працювати великим і вказівним пальцем, пересипаючи до ємности невагому дрібку за дрібкою.
Професор при цьому говорив, а син здебільшого слухав. Професор розповідав про останній період життя Богданової матері. Про те, як поступово і вперто вона відходила з цього світу, ніби вгрузала в пісок, — а він не міг удіяти анічогісінько, крім того, щоби просто бути поруч і, тримаючи за руку, шепотіти їй на вухо, щоби вона не боялась і що все буде добре, що він поруч. Переїзд до Ізраїлю і лікування там лише погіршили справу й завдали їм обом надмірних страждань. Хворобу неможливо було відмінити, але її вдалося заповільнити — щоправда, лише для продовження в часі нісенітної, безглуздої агонії.
Професор розповідав про постійні болі, інтенсивність яких перевищувала всі нервові ресурси, про органи, які відмовляли один за одним, про наслідки їхньої відмови, про те, як згасала свідомість, як людина втрачала усвідомлення самої себе, часу, простору, стосунків, дійсности.
Час від часу траплялись моменти просвітлення, — говорив Професор, акуратно зсипаючи невагомий сріблястий попіл до ємности. Прах прилипав до долоні, застрягав у зморшках між фалангами. Але батько з сином намагалися зберегти все до порошинки. Все, що могли.
Вона розплющувала прояснені очі й усміхалась мені з полегшенням, ніби умита росою, — розповідав Професор, а син слухав його і ловив кожне слово. — Я знав, що вона мене пробачила. Там, звідки вона випірнала у ті хвилини, приводів для образ більше не існувало. Там більше не було жодних підстав і приводів, жодних причинно-наслідкових зв’язків.