Вона знала, що це зовсім не обов’язково робити — з її організмом і так активно щось відбувалося. Вона почувала себе великою тропічною квіткою з м’ясистими пелюстками, з краплями вологи на тугих тичинках. Квіткою, яка була чимось більшим від рослини, — граційно ворушила стеблом, вдивлялася своєю чутливою маточкою в лісову гущавину, читала навколишній простір своїми клітинами, розповсюджувала пахощі (Чи не пахнуть такі тропічні квіти гнилим м’ясом? Десь Рома таке читала), поїдала комах і пташок.
Рома дивилася на себе у дзеркало — зіниці розширені, шкіра виділяє сяйливий секрет, пришвидшено б’ється жилка на скроні. Рома порскала на себе золоту рідину з бурштинової кулі: тричі, а тоді, на мить завмерши, все ж таки — четвертий і п’ятий рази. Рома взувала туфлі на підборах. Сьогодні темно-темно-сині з візерунком-тисненням. Наступного разу — чорні човники. А потім — вишневі, через які вічно натерті п’яти.
Іноді їй здавалося, що вона не витримає збудження. Заспокоювала себе, збавляла темп — але вже за хвилину знову ловила себе на тому, що мчить, спотикаючись, уся спітніла, захекана, з широко розплющеними очима, з перенапруженими литками. Відхекувалась уже в палаті. Сідала зазвичай на край його ліжка — поруч із босими ногами, які незмінно стирчали з-під ковдри: сині кінцівки з дрібними заглибинами, зірвані нігті.
Їй здавалося, він почав її впізнавати. Реагував на її прихід. Романа була впевнена, що помічала якусь тінь емоції в його очах, коли вона з’являлася на порозі. Це могла бути радість. Хіба він міг не радіти з того, що вона прийшла — до нього ж ніхто більше не приходив, окрім медсестер і лікарів.
До інших хлопців приходили родичі, друзі — до нього ж іноді навідувалась жінка-психіятр (Романа ревниво констатувала привабливість цієї зрілої блондинки та її неприховану зацікавленість пацієнтом), соціяльні працівники, ще якийсь млявий чиновник. Усе це робилося заради галочки.
Він нічого не пам’ятав. Майже не міг говорити — язик був пошкоджений (хоча пластичний хірург запевнив Роману, що коли йдеться про його частину справи, то мова відновиться, чоловік заговорить). Узагалі — він не реагував практично ні на що, весь час або спав, або перебував у занімінні та прострації. Осклілі очі без жодного виразу. Нерухома потворна маска замість обличчя.
Роману це не знеохочувало. Навпаки. Щойно ввійшовши до палати, вона прикипала поглядом до нерухомого чоловіка під ковдрою, і не могла відірвати очей, аж доки медсестра не просила її йти геть.
Хлопці з сусідніх ліжок один поперед одного намагалися привернути її увагу, зав’язати розмову — і кучерявий без правого ока, і тоненький хлопчина з ампутованими ногами (біля його ліжка стояв темний лискучий футляр від контрабаса, обклеєний салатовими й фіолетовими наліпками), і веснянкуватий красунчик, який, вочевидь, мав залишитися назавжди паралізованим, чого, здавалося, не бажав розуміти і від чого вперто сам себе захищав, перебуваючи постійно в надміру збудженому радісному настрої. Він просив санітарок, щоб ті розкривали його до пояса, оголювали його міцний торс — пропорційний, добре збудований торс молодого чоловіка.
Рома неуважно щось відповідала хлопцям. Часто просто недочувала запитань, не стежила за історіями про болото й бігунку, бухло та вибухи — ніби це були не розповіді про війну, а заспокійливе шелестіння прибою в морській мушлі, прикладеній до вуха. Коли паралізований розповідав їй наївні недолугі анекдоти — а він знав неймовірну кількість недолугих анекдотів, — Романа, навіть не повернувши голови до жартівника, зображала на обличчі розсіяну усмішку. Її погляд ніяк не міг насититися виглядом пацієнта, до якого вона приходила. Всі органи її чуття — або навіть геть усі її органи, зовнішні та внутрішні — були націлені на це велике понівечене тіло, пошматоване й виснажене, порізане і залатане.
Він лежав горілиць, бо інакше просто не міг лежати (тільки іноді медсестри перевертали його, обробляючи пролежні), перебуваючи на одному з найнижчих рівнів людської активности. Єдина характерна ознака, єдина зміна, яка відбувалася час від часу в його поведінці, в його діяльності, стосувалася повік. Романа заходила до палати і схвильовано відзначала про себе: «У нього розплющені очі». Або: «У нього заплющені очі». Якщо очі у нього були заплющені, це не свідчило про сон. Так само, зрештою, як тоді, коли очі в нього були розплющені, це не означало, що він не спить.